Читать «Паперові міста» онлайн - страница 56

Я був щасливий за нього і все таке, але мене все ж таки найдужче турбувала Марго.

— Хлопці, у вас ідеї є?

Я помовчав трохи, а потім Радар подивився на мене в дзеркало заднього огляду й мовив:

— Ця фраза про двері — єдина, що виділена іншим кольором, до того ж вона дивніша, ніж усі інші, незакінчена думка, тож, думаю, треба копати тут. Прочитай-но її ще раз.

— Зривайте замки з дверей! // Зривайте і двері з одвірків! — відказав я.

— Треба визнати, що Джеферсон-парк — не найкраще місце для того, щоб зривати двері з одвірків, — припустив Радар. — Може, вона це хотіла сказати? Вона ж ніби Орландо паперовим назвала? Може, Марго просто пояснює, чому втекла.

Бен пригальмував перед світлофором, а потім обернувся до Радара.

— Братани, — сказав він, — по-моєму, ви Кицюню Марго перехвалюєте.

— Що? — не зрозумів я.

— Зривайте замки з дверей, — відказав він. — Зривайте і двері з одвірків.

— Ну, — підтвердив я. Знову загорілося зелене світло, і Бен натиснув на газ. «Зікум» затрусився так, ніби от-от розвалиться, але таки поїхав далі.

— Це не поезія. Це не метафора. Це вказівка до дії. Треба піти в її кімнату і відкрутити замок з дверей, а двері вийняти з одвірка.

Радар подивився на мене, а я — на нього.

— Іноді,— сказав Радар до мене, — дурість Бена обертається геніальністю.

6

Припаркувавшись у нас під будинком, ми, як і в суботу, перетнули моріжок, що відокремлював мій дім від дому Марго. І знову двері відчинила Руті, вона сказала, що батьки повернуться тільки о шостій; Мирна Мустела збуджено гасала довкола нас. Ми піднялися сходами. Руті принесла нам скриньку з інструментами з гаража, після чого ми якийсь час дивилися на двері Марго. До роботи руками ми не звичні.

— От пекло, що робити? — запитав Бен.

— Не лайся перед Руті,— сказав я.

— Руті, ти не проти, якщо я кажу «пекло»?

— Ми в пекло не віримо, — відказала вона.

— Люди, — перебив нас Радар. — Люди! Двері.

Він дістав зі скриньки хрестову викрутку, опустився навколішки і почав одкручувати ручку з замком. Я взяв більшу викрутку, щоб відкрутити завіси, але там гвинтів узагалі не було. Я знову втупився в двері. Руті все це набридло, і вона пішла вниз дивитися ТБ.

Радар зняв ручку, і ми всі по черзі зазирнули в круглу дірку. Там ніякого послання не було. Ні записки, нічого. Я засмутився і перейшов до завіс, гадаючи, як же зняти їх. Заходився відчиняти й зачиняти двері, намагаючись зрозуміти, як там усе влаштовано.

— Цей вірш такий у біса довгий, — сказав я, — то невже старий Болт не міг уточнити, як знімати двері з завіс?

Тільки почувши відповідь Радара, я зрозумів, що він знову ввімкнув комп’ютер.

— Згідно з «Омніпедією», у нас тут двостулкова торцева завіса. Треба просто викруткою видавити стрижень. Якийсь розумник тут ще приписав, щоб «викруткою» не похмелялися. Ох, вельмишановна «Омніпедіє»! Чи станете ви коли-небудь пристойною?

Тільки-но «Омніпедія» повідомила нам, що робити, справа пішла на диво швидко. Я виштовхнув стрижні з усіх трьох завіс, а Бен зняв двері. Я оглянув і завіси, і одвірок. Нічого.