Читать «Паперові міста» онлайн - страница 38
Джон Грін
Коли ми під'їхали до школи, я помітив, що машини Марго на звичному місці немає. Ну, я не здивувався, що вона запізнюється. Її друзі не збираються так рано, як мої.
Щойно я рушив до хлопців зі шкільного оркестру, Бен крикнув:
— Джейкобсене, мені все це приснилося чи… — (Я ледь помітно хитнув головою, і він відразу ж похопився). — …Ми з тобою справді здійснили шалену мандрівку Французькою Полінезією на вітрильнику з бананів?
— Так, смачний був той вітрильник, — відказав я. Радар глянув на мене і пішов під дерево, в тінь. Я попрямував до нього.
— Я запитав Анжелу, хто міг би піти з Беном. Глухо.
Я подивився на Бена, який розмовляв, не виймаючи з рота паличку для розмішування кави.
— Кепсько, — мовив я. — Але так і на краще. Ми з ним затусуємо і влаштуємо марафон у «Воскресіння» абощо.
Тут до нас підійшов і сам Бен.
— Ви що, бережете мої почуття? Я ж знаю, що ви обговорюєте трагічну неможливість знайти мені кицю на бал.
Розвернувшись, він пішов до школи. Ми з Радаром попрямували за ним і, теревенячи собі, пройшли повз репетиційну, де серед інструментів про щось балакали хлопці-першокурсники і другокурсники.
— Чому ти взагалі так хочеш туди потрапити? — запитав я.
— Ох, та це ж
Я закотив очі.
Продзвенів перший дзвоник, тобто до уроку залишалося п’ять хвилин, і учні, немов собаки Павлова, побігли хто куди, створюючи в коридорі метушню. Ми втрьох стояли біля Радарової шафки.
— Гаразд, а навіщо ти дзвонив мені о третій ночі й питав адресу Чака Парсона?
Обдумуючи, щó відповісти, я помітив, що в наш бік іде сам Чак Парсон. Я тицьнув Бена ліктем і зиркнув на Чака. Виявилося, що він вирішив поголити і ліву брову: певне, вважав, що це буде найкращий вихід із ситуації.
— Чорт забирай, — зронив Бен.
А за мить я з гуркотом ударився спиною об дверцята шафки, а наді мною нависло Чакове обличчя — таке гарне, безброве!
— На що витріщилися, виродки?
— Ні на що, — відказав Радар. — Не на твої брови, це точно.
Чак відштовхнув Радара, гупнув долонею по дверцятах і пішов.
— Це ти утнув? — з сумнівом запитав Бен.
— Тільки нікому не кажіть, — звелів я їм. А потім додав: — 3 Марго Рот Шпігельман.
У Бена аж голос затремтів.
— Ти вчора був з Марго Рот Шпігельман? О ТРЕТІЙ НОЧІ?
Я кивнув.
— Наодинці?
Я кивнув.
— О Боже, якщо у вас щось було, ти повинен розповісти мені все. Напиши курсову про цицьки Марго Рот Шпігельман, які вони на вигляд і на дотик. Мінімум тридцять сторінок!
— А мені — малюнок олівцем з фотографічною точністю, — додав Радар.
— Скульптура теж годиться, — сказав Бен.
Радар підніс руку, і я відчув, що повинен дати йому слово.
— А ще хотілося б дізнатися, чи не міг би ти написати секстину про цицьки Марго Рот Шпігельман. Ось тобі шість слів: рожеві, круглі, пружність, соковиті, піддатливі, подушки.
— Особисто я вважаю, — вкинув Бен, — що там обов’язково має бути цмок-цмок-цмок.
— Боюсь, я такого слова не знаю, — буркнув я.