Читать «Паперові міста» онлайн - страница 27
Джон Грін
— А пам’ятаєш школу танців? — запитала Марго. — Я сьогодні саме про це думала.
— Ага.
— До речі, я перепросити хотіла. Не знаю, чому я раптом стала йому підігравати.
— Гаразд. Усе нормально, — відказав я, але все ж таки спогади про цю кляту школу мене розлютили, тож я додав: — Добре. Чак Парсон. Ти в курсі, де він живе?
— Я знала, що зможу розбудити в тобі месника. У Коледж-парку. Звертай на Принстоні.
Звернувши на пандус шосе, я натиснув на газ.
— Вважай, — застерегла Марго, — не впорай «крайслера».
У шостому класі Марго, Чака і мене батьки змусили ходити на бальні танці в Королівську школу приниження, деградації і танцю. Відбувалося все ось як: хлопчиків ставили під одну стіну, дівчаток — під протилежну, і по команді викладача ми повинні були підійти до дівчаток і сказати: «Дозвольте запросити вас на танець». А дівчинка повинна була відповісти: «Будь ласка». Їм
Гірше за відмову на танцях — це розплакатися через ту відмову, а гірше ніж розплакатися — це підійти до викладача і сказати крізь сльози: «Дівчата мені відмовляють, а вони
— Стривай, він же не дізнається, що це я?
— Ні. А що?
— Не хочу, щоб він думав, ніби мене його давні витівки й досі так зачіпають, що я вирішив завдати удару у відповідь.
Я поклав руку на панель, і Марго поплескала по ній.
— Не хвилюйся, — запевнила вона, — він нізащо не дізнається, хто його деталював.
— Мені здається, ти знову кажеш неправильно, мало бути «демолював», хоча я точно не знаю…
— О, я знаю слово, якого не знаєш ти, — проспівала Марго. — Я — КОРОЛЕВА СЛОВНИКА! ТИ ТЕПЕР УЗУРПОВАНИЙ!
— Ану скажи, як пишеться «узурпований», — попросив я.
— Ні,— засміялася вона. — «Узурпований» не вартий того, щоб я корону віддавала. Вигадай щось інше.
— Чудово, — всміхнувсь я.
Ми їхали через Коледж-парк, який вважається історичним районом Орландо — тут, бачте, будинки аж тридцятирічної давнини. Марго точної адреси Чака не знала, вона не пам’ятала навіть, який зовні його будинок, та ще й не була впевнена, на якій вулиці він стоїть. («Відсотків дев’яносто п’ять, що на Васар-стріт»). Коли ми поминули три вулиці, вона тицьнула пальцем ліворуч і сказала:
— Тут.
— Ти впевнена? — запитав я.
— Відсотків на дев’яносто сім і дві десятих. Ну, тобто я майже не сумніваюся, що це його кімната, — сказала вона, показуючи пальцем. — У нього одного разу була така бурхлива вечірка, що приїхали копи, і я втекла крізь вікно. Мені здається, це воно.