Читать «Паперові міста» онлайн - страница 21
Джон Грін
— Подивимося, — швидко відказала вона, а потім уся стрепенулася і додала: — Так, це я сама зроблю. У Джейсона дуже добра охоронна система. Ще один напад панічного страху нам ні до чого.
— Гм, — відказав я.
Джейсон мешкав на тій самій вулиці, що й Карін, у страшенно заможному районі під назвою Касавілла. Там усі будинки в іспанському стилі, червона черепиця на дахах і все таке, тільки будували їх не іспанці. А батько Джейсона — один з найбагатших забудовників у Флориді.
— Бридкі монстри для бридких монстрів, — сказав я, коли ми в’їхали в Касавіллу.
— Авжеж. Якщо я колись житиму в будинку з сімома спальнями для родини з трьох людей, зроби мені таку ласку — пристрель мене.
Ми зупинилися перед домівкою Джейсона: архітектурним монстром, схожим на велетенську копію іспанського ранчо, до якого навіщось прибудували три доричні колони. Марго взяла другу рибину, зубами зняла ковпачок з ручки і нашкрябала так, що на її почерк було зовсім несхоже:
Любов МШ до тебе: згодована рибам.
— Не глуши мотору, — звеліла вона й наділа бейсболку Джейсона козирком назад.
— О’кей, — погодився я.
— Будь готовий, — додала Марго.
— О’кей, — знову сказав я, відчувши, що в мене знову закалатало серце.
Вдих через ніс, видих через рот, вдих через ніс, видих через рот. Тримаючи в руках рибу і балончик з фарбою, Марго відчинила хвіртку і бігом кинулася через величезний газон Вортингтонів, потім сховалася за дубом. Звідти помахала мені рукою, я теж помахав у відповідь, потім вона глибоко вдихнула повітря, надувши щоки, і видихнула, а тоді кинулася вперед.
Але вона встигла зробити лише крок, як будинок засвітився, мов міська ялинка на Різдво, і завила сирена. У мене промайнула думка просто кинути Марго напризволяще, але я все ж таки лишився на місці, вдихаючи через ніс, видихаючи через рот, — а вона вперто бігла до будинку. Нарешті шпурнула рибину у вікно, але сигналізація верещала так голосно, що гуркіт розтрощеної шибки я ледве розчув. А потім вона — це ж Марго Рот Шпігельман! — охайно вивела букву «М» на нерозбитій шибці. І тільки після цього кинулася до авта, а я одну ногу тримав над педаллю газу, другу — над педаллю гальма, і «крайслер» у ту мить став справжнім породистим скакуном. Марго мчала так швидко, що з неї злетіла бейсболка; Марго з розгону плигнула в авто, і я зірвався з місця, ще вона й дверцят не зачинила.
Я пригальмував біля знаку «стоп» у кінці вулиці, й Марго запротестувала:
— Якого біса? Вперед, вперед, вперед.
— А, звісно…
Я вже забув, що всю свою обережність пустив за водою. Всі три інші знаки «стоп» у Касавіллі я проїхав без зупинки і вже виїхав на Пенсильванія-авеню, аж повз нас пролетіла поліцейська машина з увімкнутою мигавкою.
— Ох, це навіть для мене занадто! — сказала Марго. — За твоєю шкалою напруги у мене теж трохи прискорився пульс.
— Боже мій, невже ти не могла залишити йому рибу в машині? Або під дверима?
— Ох, К., ми
— Заспокой мене, що пункт восьмий не такий жахливий.
— Не хвилюйся. Восьмий — дитячі забавки. Їдьмо назад у Джеферсон-парк. До Лейсі. Ти ж знаєш, де вона мешкає?