Читать «Паперові міста» онлайн - страница 117

Перший ряд нерозділених сидінь — це наша перша спальня. Найменш зручна, тому що розташована поруч з кухнею і вітальнею, де розмовляють несплячі люди, які часом ще й радіо слухають.

За нею йде друга спальня, там темніше й тихіше, і загалом краще, ніж у першій.

А за нею стоїть холодильник, тобто Радарів кулер, де двісті десять пляшок пива, в які ще не надзюрив Бен, бутерброди з індичою шинкою і кока-кола.

Домівка дуже зручна. Вся застелена ковроліном. Тут є кондиціонер і опалення. Система стереозвуку. Так, звісно, житлова площа невелика. Але ж відкритий простір без внутрішніх дверей — що може бути краще?

ГОДИНА ВОСЬМА

Щойно ми в’їхали в Південну Кароліну, я бачу, що Радар позіхає, і наполегливо пропоную замінити його за кермом.

Мені подобається водити авто — нехай це тільки мінівен, але ж він мій! Радар перелазить у першу спальню, я хапаю кермо, намагаючись тримати його міцніше, швидко переступаю через кухню і сідаю на водійське місце. Радар залазить до світлиці.

З’ясовується, що в мандрівці багато дізнаєшся про себе. Наприклад, раніше мені й на думку не спадало, що я належу до людей, здатних дзюрити у недопиту пляшку з-під «Bluefin», женучи Південною Кароліною на швидкості сімдесят сім миль на годину — а з’ясовується, що належу. А ще я не знав такого: якщо змішати багато сечі та трохи енергетика «Bluefin», виходить дуже гарний бірюзовий колір. Така краса, що мені хочеться закрити його кришечкою і поставити в підстаканник, щоб і Бен з Лейсі побачили, коли прокинуться.

Але Радар іншої думки.

— Якщо ти негайно не викинеш це лайно, нашій одинадцятирічній дружбі кінець, — погрожує мені він.

— Це не лайно, — кажу я, — це сеча.

— Викидай, — наполягає він.

Тож доводиться смітити. У бічному дзеркалі я бачу, як пляшка вдаряється об асфальт, і навсібіч летять бризки, наче то кулька з водою репнула. Радар це теж бачить.

— О Боже, — зітхає він. — Сподіваюся, моя психіка витіснить цей травматичний досвід і я забуду все, наче нічого й не було.

ГОДИНА ДЕВ'ЯТА

Раніше я не думав, що поживні батончики «GoFast» можуть набриднути. Але це таки можливо. Відкусивши всього другий шматок від четвертого батончика, я відчуваю у шлунку революцію. Тому відчиняю бардачок і ховаю туди решту. Це у нас комора.

— Шкода, яблук немає,— каже Радар. — Боже, як зараз добре було б з’їсти яблуко!

Я зітхаю. Ця дурнувата четверта група харчів! Крім цього, хоч я вже кілька годин не пив «Bluefin», мене й досі трусить.

— Я такий засмиканий весь… — кажу я.

— Так, — погоджується Радар, — я ось теж пальцями весь час барабаню…

Я опускаю очі. Він беззвучно барабанить пальцями по власному коліну.

— Ну, тобто, — додає він, — я реально не можу зупинитися.