Читать «Чорний дім» онлайн - страница 425
Стівен Кінг
Дейл, котрий має чудовий вигляд у своїй формі, дивиться на Джека. Останній не менш привабливий у сірому літньому костюмі і темно-синій шовковій краватці з припасованим синім носовичком, що виглядає з нагрудної кишені піджака.
— Ти впевнений, що ми робимо все правильно?
Джек абсолютно впевнений. Ще не пізно відмовитись і подарувати Кольоровому Загону, як каже Сара Ґілбертсон, узяти головну увагу на себе, так само ще не пізно зізнатися, що він у невигідній позиції. Зробити це можна, розповівши дуже просту історію, яку троє інших чоловіків підтвердять. Тай зробить те ж саме, Джек — упевнений. Історія така:
— З цього моменту, — неодноразово повторює Джек протягом останніх кількох днів перед конференцією, — ви маєте пам’ятати три маленькі слова, які в більшості кримінальних справ ведуть до виправдальних вироків у суді. І які ці слова?
— Я не пам’ятаю, — каже Дейл.
Джек киває.
— Так. Якщо ви нічого не пам’ятаєте, то ті виродки не зможуть збити вас з пантелику. У тому домі щось було в повітрі…
— Це не брехня, — Шнобель бурчить і кривиться.
— …і воно затьмарило наш розум. Ми пам’ятаємо лише те, що Тай Маршалл був у задньому дворі прикутий до стовпа-сушарки для білизни. Перш ніж Шнобель Сент-Пір і Джек Сойєр прослизнули мимо поліцейських загороджень і спопелили Чорний Дім пластиковою вибухівкою, один репортер побував там і зробив величезну кількість фотографій, ми знаємо звичайно цього репортера. Венделл Ґрін нарешті реалізував свою мрію щодо слави і багатства.
— А Бернсайд лежав мертвий біля його ніг, — каже Шнобель.
— Так. З ключем від наручників у кишені. Дейле, ти знайшов і звільнив хлопчика. На тому задньому дворі були ще діти, але скільки…
— Ми не пам’ятаємо, — каже Док.
— Щодо їхньої статі…
— Кілька хлопчиків і кілька дівчаток, — каже Дейл. — Ми не пам’ятаємо достоту, скільки їх було.
— А як щодо Тая, як його було викрадено, що з ним сталося?..
— Він сказав, що нічого не пам’ятає, — каже Дейл, посміхаючись.
— Ми пішли звідти і думаємо, що покликали за собою інших дітей…
— Але точно не пам’ятаємо… — додає Шнобель.
— Так, і на якийсь момент нам здалось, що вони в цілковитій безпеці. І коли ми саджали Тая в поліцейське авто, то побачили, як вони виходили потоком. І покликали на допомогу поліцію штату Вісконсин, — каже Дейл. —
— Звичайно, пам’ятаєш, — великодушно каже Джек.
— Але ми уявлення не маємо, як це кляте місце вибухнуло до дідькової матері й не знаємо, хто його підірвав.