Читать «Чорний дім» онлайн - страница 15
Стівен Кінг
Лікарі поставили попередній діагноз — хворобу Альцгеймера — ще без результатів проведення різних тестів. Соціальні працівники зробили запит на визначення адреси і номера телефону Алтеї Бернсайд, що мала б проживати у Блейрі. Телефонна компанія повідомила про відсутність у списках людей із таким ім’ям у Блейрі, а також у містах Еттрік, Кокрей, Фонтейн, Спарта, Оналяска, Ла-Рів’єр та інших населених пунктах у радіусі п’ятдесяти миль, але це не дало жодного результату. Розширивши пошук, соціальний працівник звернувся у відділи соціального забезпечення, ліцензування автотранспортних засобів і податкову службу за інформацією про Алтею і Чарльза Бернсайдів. Одна з тих двох Алтей, що їх відібрала система, — власниця дешевої перекусної в Баттернаті, далеко в північній частині штату, друга — чорношкіра жінка, що працювала вихователем у Мілуокі. Жодна з них ніяк не була пов’язана з чоловіком з госпіталю в Ла-Рів’єр. Чарльзи Бернсайди, знайдені відділами, не мали стосунку до Алтеї, здається його взагалі не існувало. Чарльз, здавалося, був одним із тих невловимих людей, що йдуть по життю, ніколи не сплачуючи податків, ніколи не реєструючись для голосування, не подаючи заяв на соціальну картку, не відкриваючи рахунки в банку, не призиваючись до армії, не здаючи на права, і в жоден сезон не працюючи на державній фермі.
Було здійснено ще не один телефонний дзвінок і в результаті вирішено, що невловимий Чарльз Бернсайд перебуватиме під опікою округу, тож відправили його до «Притулку для старих Макстона» до того часу, як звільниться місце в державній лікарні у Вайтхоллі. Швидка доправила Бернсайда до Макстона. Він житиме тут за рахунок державного забезпечення. Незадоволений Живчик розмістив його в одній із палат крила «Маргаритка». Через шість тижнів звільнилося ліжко в державній лікарні. Живчику зателефонували за кілька хвилин до того, як він отримав пошту разом із чеком, виписаним Алтеєю Бернсайд у банку в Де Пір для установи, що обслуговує Чарльза Бернсайда. Замість адреси Алтеї Бернсайд було написано лише «поштова скринька Де Пір». Тож коли зателефонували з державної лікарні, Живчик повідомив, що, керуючись громадянським обов’язком, він був би щасливий і надалі опікуватися Бернсайдом, що має статус літньої людини. Старий практично став його улюбленим пацієнтом. Не виконуючи жодних звичних махінацій, Живчик подвоїв потік своїх прибутків.
Протягом наступних шести років старий дедалі глибше опускався в пітьму Альцгеймера. Якщо він прикидався, то його виступи були блискучими. Нижче й нижче він спускався низхідними шляхами до нестриманості, нескладності мовлення, частих вибухів гніву, втрати пам’яті, втрати можливості їсти самотужки, втрати особистості. Він поринув у дитинство, а згодом у порожнечу і проводив свої дні прикутим до інвалідного візка. Живчик бідкався над неминучою втратою унікального дорогоцінного пацієнта. Улітку, за рік до цих подій, з Берні сталося разюче повернення до життя. Його змарніле обличчя знову пожвавилось, і він почав вимовляти різкі безглузді склади.
