Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 56

— Алмо! Ану ходи сюди! Тебе хочуть бачити!

Алма кинулася в передпокій у радісному передчутті майбутнього знайомства. Глянувши на неї, незнайомець розреготався і крикнув:

— Та ні, дурню, я не її мав на увазі! Покажи мені ту свою красуню!

Анітрохи не образившись, Генрі відповів:

— Ага, то тебе цікавить наша маленька принцеса? Пруденс, ходи сюди! Тебе хочуть бачити!

Пруденс прослизнула до передпокою і стала біля Алми, яка не могла зрушити з місця — її ноги мовби засмоктувала густа, моторошна трясовина.

— Ось вона яка! — вигукнув гість, оглядаючи Пруденс так, ніби визначав її ціну. — Прекрасна, еге ж? А я сумнівався. Думав, що всі перебільшують.

Генрі махнув на нього рукою.

— Ет, ви всі зависокої думки про Пруденс, — сказав він. — По-моєму, та, що лицем не вдалася, вартує десятка красунь.

Як бачите, обидві дівчинки, цілком можливо, страждали однаково.

Розділ сьомий

Рік 1816-й — не тільки Білому Акру, а й чи не всьому світу — запам’ятався як «рік без літа». Виверження вулкану в Індонезії наповнило атмосферу Землі попелом і темрявою й принесло в Північну Америку посуху, а в більшість країн Європи й Азії — холод і голод. У Новій Англії загинув урожай кукурудзи, у Китаї — рису, а по всій північній Європі — вівса й пшениці. Сотні тисяч ірландців вмерли від голоду. Не маючи корму, коні й худоба гинули цілими табунами. У Франції, Англії та Швейцарії відбувалися голодні бунти. У Квебеку в червні випало дванадцять дюймів снігу. В Італії сипав коричнево-червонуватий сніг — нажахані люди подумали, що наближається кінець світу.

Цілий червень, липень і серпень того зануреного в темряву року Пенсильванія була закутана густим, холодним, непроглядним туманом. Нічого не росло. Тисячі сімей залишилися ні з чим. Втім, для Генрі Віттекера той рік видався непоганим. Навіть у напівмороку грубки в його теплицях зуміли зберегти тропічні екзоти живими. До того ж через великі ризики він і так ніколи не заробляв на хліб землеробством на відкритому ґрунті. Майже всі лікарські рослини Генрі привозив із Південної Америки, де клімат не змінився. Ба більше: через негоду люди хворіли, а хворі люди купували більше ліків. Отож Генрі практично нічого не втратив — ні на ботанічній, ні на фінансовій ниві.

Ні, того року Генрі дістав заробіток на спекуляціях нерухомістю, а задоволення — від рідкісних книг. Фермери цілими юрбами втікали з Пенсильванії, рухаючись на Захід з надією знайти там яскравіше сонце, родючіший ґрунт і гостинніше оточення. Генрі скупив чимало нерухомого майна, покинутого цими розореними людьми, і таким робом заволодів прекрасними млинами, лісами й лугами. Того року збанкрутіло багато філадельфійських знатних родин, які стали жертвами економічного занепаду, що його спричинила негода. То була чудова звістка для Генрі. Як тільки ще одна заможна родина розорялася, Генрі міг за безцінь купити їхню землю, меблі, коней, вишукані французькі сідла й перські килими, і — з найбільшою приємністю — їхні бібліотеки.

З часом звичка купувати розкішні видання переросла в Генрі у своєрідну манію. І манію, до того ж дивну, бо він і англійською добре читати не вмів, не кажучи вже, наприклад, про Катулла. Проте Генрі й не хотів читати цих книжок — йому просто кортіло здобути їх як своєрідні винагороди для своєї щораз більшої книгозбірні в Білому Акрі. Понад усе його цікавили медичні, філософські й вишукано ілюстровані ботанічні видання. Генрі знав, що ці фоліанти зачаровують його гостей не менше за тропічні скарби в його теплицях. Він навіть запровадив традицію вибирати (чи то пак, просити Беатрікс вибрати) перед вечерею одну цінну книжку, щоб показати товариству за столом. Цей ритуал приносив йому особливе задоволення, коли в нього гостювали відомі науковці, яким від бажання аж подих перехоплювало й запаморочувалося у голові; мало хто з учених мужів сподівався, що йому колись випаде нагода потримати в руках раннє видання Еразма Роттердамського, де на одному боці сторінки текст був надрукований грецькою, а зі звороту — латинською.