Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 5

Маючи за батька такого покірного слабодуха, чи варто було Генрі сподіватися дістати від життя щось більше за те, що він міг ухопити власноруч? Заледве йому сповнилось тринадцять, як він сказав собі: треба заробляти грошики. Вівцю треба різати щодня.

От тільки де її взяти?

Саме в ту пору Генрі Віттекер і почав красти.

До середини 1770-х років сади в К’ю стали Ноєвим ковчегом, тільки ботанічним — колекція вже налічувала тисячі сортів, щотижня прибували нові й нові екземпляри: гортензії з Далекого Сходу, магнолії з Китаю, папороть з Вест-Індії. Ба більше, сади дістали нового, честолюбного наглядача: сера Джозефа Бенкса, який щойно повернувся з тріумфального вояжу довкола світу — він служив головним ботаніком на судні «Індевор», що ним керував капітан Кук. Тепер Бенкс, який працював задарма (йому йшлося, мовляв, тільки про славу Британської імперії, хоча подейкували, нібито про славу сера Джозефа Бенкса йому трішки, ну зовсім трішки, але теж ішлося), з шаленим запалом колекціонував рослини, маючи на думці створити направду дивовижний сад — гордість імперії.

О сер Джозеф Бенкс! Вродливий, розпусний, честолюбний, невтомний авантурник! Цілковита протилежність батька Генрі. Щедрий спадок завбільшки шість тисяч фунтів на рік зробив Бенкса в його двадцять три одним із найзаможніших у Англії чоловіків. Подейкували, що за вродою він теж перевершував усіх. Бенкс міг, і пальцем об палець не вдаривши, завиграшки розкошувати все своє життя, та він натомість поклав собі стати найхоробрішим дослідником рослинного світу — і обрав це покликання, не пожертвувавши ані краплиною своїх чарів. Бенкс із власної кишені заплатив мало не за всю першу експедицію капітана Кука, чим заслужив право взяти зі собою на корабель, де й так не було де яблуку впасти, двійко слуг темношкірих, двійко білошкірих, ще одного ботаніка, вченого секретаря, двох художників, рисувальника й пару італійських хортів. За час своїх мандрів Бенкс спокушав таїтянських королев, танцював у чому на світ народився на пляжі з дикунами й дивився, як юним дівчатам-язичницям наколювали малюнки на гузицях під сяйвом місяця. До Англії він привіз із собою одного чоловіка з Таїті на ім’я Омай, щоб тримати його за домашнього улюбленця, і з чотири тисячі екземплярів розмаїтих рослин — добра половина з яких доти не була знайома науці. Сер Джозеф Бенкс був найлегендарнішим зухом у Англії — і Генрі його обожнював.

Але все одно обкрадав.

Все саме йшло йому до рук. У вчених колах Бенкс мав славу не лише визначного колекціонера рослин, а й видатного скнари. У ті часи ввічливості й люб’язності порядні ботаніки вільно ділилися своїми знахідками з колегами, однак Бенкс усе тримав при собі. До К’ю з усіх усюд з'їжджалися професори, вельможі й колекціонери, закономірно сподіваючись отримати насіння, живці й екземпляри з величезного гербарію Бенкса — але той усім давав відкоша.