Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 45

Діставшись широких сходів, які вели вниз, Алма побачила в просторому вестибулі гурт чоловіків із ліхтарями. Посеред них стояв її батько, у пальті, накинутому поверх нічного вбрання, з виразом роздратування на обличчі. Була там і Ганнеке де Ґроот, з волоссям, схованим під чепець. І матір також. Значить, сталося щось серйозне. Алма ніколи не бачила, щоб мама серед ночі була на ногах.

Але там був ще хтось, хто відразу прикував до себе її погляд. Між Беатрікс і Ганнеке стояла дівчинка, трохи менша за Алму, з довгою білявою косою. Обидві жінки поклали руки на її тендітні плечі. Алмі здалося, що вона вже колись бачила ту дівчинку. Може, вона донька котрогось із робітників? Хтозна. Дівчинка — байдуже, чия — була прегарна, хоч при світлі ліхтарів її обличчя виглядало збентеженим і наляканим.

Проте Алму стривожив не так її страх, як те, що Беатрікс і Ганнеке так міцно стискали плечі дівчинки, наче то була їхня дитина.

Коли один з чоловіків ступив крок до дівчинки, жінки стали ще ближче одна до одної, ще сильніше вхопилися за дитя. Чоловік відступив — і мудро зробив, подумала Алма, бо вже встигла розгледіти вираз материного лиця: запеклу лють. Той же вираз проступав і на обличчі Ганнеке. Розлютовані лиця двох найдорожчих жінок у її житті сповнили Алму незбагненним жахом. Відбувалося щось незрозуміле.

У ту мить Беатрікс і Ганнеке одночасно підвели голови й глянули вгору, на сходи, де мовчки, втупившись униз, стояла Алма, тримаючи в руках свічку й свої великі черевики. Вони обернулися так, наче Алма покликала їх, відірвавши від чогось важливого, і їм це зовсім не сподобалося.

— Йди спати! — гаркнули вони на неї: Беатрікс англійською, Ганнеке — голландською.

Алма була б запротестувала, але проти їх об’єднаної сили вона була безпорадна. Її налякали їхні строгі, розгнівані обличчя. Вона ще ніколи їх такими не бачила. Її присутність була явно зайва і небажана.

Алма ще раз стурбовано глянула на красиве дівча посеред повної незнайомців кімнати й побігла до своєї спальні. Вона цілу годину сиділа на краю ліжка, вслухаючись у звуки, аж їй заболіли вуха, сподіваючись, що хтось надійде і все їй пояснить і заспокоїть. Але голоси стихли, коні протупотіли геть, а до неї так ніхто й не прийшов. Врешті-решт Алма впала на ліжко й зморено заснула, загорнута в шаль, притискаючи до себе черевики. Прокинувшись уранці, вона побачила, що натовп незнайомців забрався геть з Білого Акру.

А дівчинка зосталася.

Її звали Пруденс.

Тобто Поллі.

А точніше Поллі-яка-стала-Пруденс. Її історія була огидна. В Білому Акрі намагалися її приховати, але таке важко тримати в таємниці, тому за кілька днів Алма про все дізналася. Дівчинка була донькою старшого городника в їхньому маєтку, мовчазного німця, який вигадав нову конструкцію теплиці для динь, що дало немалий прибуток. За жінку городник узяв місцеву з Філадельфії. Вона походила з бідної родини, але славилася своєю вродою — і була всім відомою блудницею. Чоловік обожнював її, але втримати коло себе не міг. Про це теж усі знали. Дружина роками невтомно наставляла йому роги, навіть не стараючись приховати своїх походеньок. Він мовчки терпів — не помічав, а може, вдавав, нібито не помічає — аж тут ні з того ні з сього терпець йому увірвався.