Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 41

Бінґеми більше ніколи не запрошували Віттекерів на вечерю. Однак ті зовсім не переймалися. Беатрікс усе одно не подобалися розмови й вбрання світських пань, а Генрі дратувала нудьга, що панувала у вишуканих вітальнях. Генрі натомість створив власне товариство, на другому березі річки, високо на своєму пагорбі. Вечері в Білому Акрі були не змаганнями з пліток, а вправами, що розвивали інтелект і діловий хист. Якщо десь там на світі жив собі молодий сміливець, який творив незвичайні подвиги, Генрі хотів бачити його в себе за столом. Коли через Філадельфію проїжджав шанований філософ, знаний науковець чи багатонадійний винахідник, його також запрошували на вечерю. Часом навідувалися і жінки — дружини поважних мислителів, перекладачки знакових книжок, талановиті акторки, які гастролювали Америкою.

Деяким людям вечері в Генрі були не з медом. Попри те, що стіл вгинався від наїдків — устриці, біфштекс, фазани — за столом у Білому Акрі бувало незатишно. Гостей допитували, з ними сперечалися, їх провокували. Ворогів зумисне садили поруч. Під час розмов, що нагадували скоріше словесну боротьбу, ніж ввічливу бесіду, від непорушних істин і каменя на камені не лишалося. Деякі поважні персони покидали Білий Акр з відчуттям, що їм завдано щонайглибшої образи. Інші гості — розумніші, а може, просто не такі чутливі чи охочіші знайти собі патрона — виходили з маєтку з прибутковою угодою, вигідним партнерством чи бажаним рекомендаційним листом для якогось впливового бразильця. Їдальня у Білому Акрі була небезпечним ігровим полем, але перемога могла назавжди змінити життєвий шлях гравця.

Алмі дозволяли сидіти за цим столом, де точилася боротьба, відколи їй виповнилося чотири, — не раз поруч із батьком. Їй не забороняли ставити запитання — тільки питати щось розумне. Дехто з гостей був зачарований дитям. Якось один фахівець з хімічної симетрії голосно сказав:

— Ти — справжня мала енциклопедія!

Алмі назавжди запам’ятався його комплімент. Інші вчені мужі, навпаки, не звикли, щоб їх розпитувало мале дівча. Але, як зауважив Генрі, якщо деякі знамениті науковці не можуть захистити своєї теорії перед малою дівчинкою, значить, вони шахраї, і їх треба вивести на чисту воду.

Генрі вважав — і Беатрікс з ним цілком погоджувалася — що нема такої теми, яка була б надто серйозна, складна чи бентежна, щоб її не можна було обговорювати в присутності дитини. Якщо Алма не розуміла, про що мова, гадала Беатрікс, то всього лиш діставала ще один привід поглибити свої знання, щоб наступного разу не згубити нитки розмови. Беатрікс навчила Алму, що коли на думку не спадає нічого розумного, щоб сказати, треба всміхнутися до того, хто говорив останнім, і ввічливо прошепотіти:

— Прошу вас, продовжуйте.

Якщо ж Алма нудилася за столом — що ж, це нікого не цікавило. Вечорами в Білому Акрі збиралися зовсім не заради дитячих розваг (Беатрікс, звісно, стверджувала, що в житті мало що повинне робитися для дитячої розваги), і що швидше Алма навчиться годинами спокійно сидіти на стільці з твердою спинкою, уважно дослухаючись до думок, яких їй було не до снаги зрозуміти, то краще для неї.