Читать «Американський психопат» онлайн - страница 5

Я здригаюся й простягаю їй своє чорне вовняне пальто від «Армані», вона бере його, обережно цілуючи повітря біля моєї правої щоки, і повторює те саме з Пірсом, забираючи його «Армані». У вітальні неголосно грає новий диск «Токінґ Гедз».

— Щось запізнюємось, хлопці, — капризно всміхаючись, каже Кортні.

— Гаїтянський таксист-нездара, — бурмоче Прайс, цілуючи повітря біля Кортні у відповідь. — У нас зарезервовані столики? Тільки не кажи, що в «Пастелях» на дев’яту.

Кортні посміхається і вішає наші пальта в шафу в коридорі.

— Сьогодні їмо вдома, любі. Вибачте, я все розумію і намагалась відмовити Евелін, але ми будемо їсти… суші.

Тім проходить повз неї через хол до кухні.

— Евелін? Де ти, Евелін? — співуче гукає він. — Треба поговорити.

— Радий тебе бачити, — кажу я до Кортні. — Маєш чудовий вигляд. Твоє обличчя… просто сяє юністю.

— Ти знаєш, як зачарувати даму, Бейтмене. — Голос Кортні позбавлений сарказму. Фліртуючи, вона питає: — Розповісти Евелін, що ти так вважаєш?

— Ні, — кажу я. — Але бачу, ти б не відмовилася.

— Ходімо, — говорить вона, знімаючи мої руки зі своєї талії, кладе долоні мені на плечі й скеровує мене по коридору в напрямку кухні. — Треба рятувати Евелін. Вона вже годину перекладає суші. Намагається викласти твої ініціали, П — жовтохвостом і Б — тунцем, але їй здається, що тунець надто блідий…

— Як романтично.

— …а жовтохвоста на Б не вистачить, — Кортні набирає повітря. — Так що, здається, вона викладе ініціали Тіма. Ти не проти? — питає вона трохи схвильовано.

Кортні — подружка Луїса Керрузерса.

— Я дуже ревнивий, думаю, краще мені поговорити з Евелін, — кажу я і дозволяю Кортні легенько вштовхнути мене в кухню.

Евелін стоїть біля столу зі світлого дерева, вбрана в кремову шовкову блузу та твідову спідницю кольору іржі від «Кріціа» і такі ж відкриті шовково-атласні туфлі, як у Кортні. Довге біляве волосся забране в охайну гульку, вона звертається до мене, не відводячи погляду від овального блюда фірми «Вілтон» з іржостійкої сталі, на якому вона творчо розклала суші.

— О, любий, вибач. Я хотіла піти до того гарненького сальвадорського ресторанчика в Нижньому Іст-Сайді… — Прайс голосно стогне. — Але ми не змогли замовити столик. Тімоті, годі стогнати.

Евелін бере шматочок риби й обережно кладе його на верхню частину блюда, завершуючи щось схоже на велику літеру Т. Вона відступає від блюда і пильно вивчає результат.

— Не знаю. Справді, не знаю.

— Я ж казав тобі, щоб тут була «Фінляндія», — буркоче Тім, переглядаючи пляшки в барі, переважно на дві кварти. — У неї ніколи нема «Фінляндії», — каже він, звертаючись до всіх одночасно.