Читать «Американський психопат» онлайн - страница 239

— О, звісно. Місіс Вульф зараз уже там.

— Місіс… Вульф? — Я заледве посміхаюся.

— Так. Вона брокер, — каже він, підводячи на мене погляд. — У вас же призначена зустріч, так?

Ліфтер, теж новинка в цьому будинку, дивиться в підлогу, поки ми їдемо вгору. Я намагаюся згадати всі мої кроки тієї ночі, взагалі на тому тижні, але марно — я знаю, що не повертався до квартири після того, як убив тих двох дівчат. «Скільки коштує квартира Овена?» — це питання пробивається до мене і зрештою осідає, пульсуючи, у мозку. «Шоу Патті Вінтерс» зранку було про людей, яким видалили половину мозку. У мене наче крига в грудях.

Двері ліфта відчиняються. Я обережно виходжу, дивлюсь, як вони зачиняються, тоді йду коридором до квартири Овена. Чую всередині голоси. Я притуляюся до стіни й зітхаю, у мене в кишені ключі, але я вже знаю, що замки змінили. Поки я думаю, що ж мені робити, тремчу, дивлюся на свої лофери — вони чорні, від «А. Тестоні», двері до квартири відчиняються, миттєво вибивають мене з нападу жалю до себе. Виходить брокер, жінка середнього віку, посміхається мені й дивиться у свій записник.

— Ви в мене на одинадцяту?

— Ні, — відповідаю я.

— Перепрошую, — каже вона і йде далі коридором, озирається на мене один раз із дивним виразом обличчя, потім зникає за поворотом. Я дивлюсь у квартиру. Серед вітальні щось обговорює пара років під тридцять. На ній шерстяний жакет, шовкова блуза, слакси з шерстяної фланелі «Армані», позолочені сережки, рукавички, в руках пляшка води «Евіан». Він вбраний у твідовий спортивний піджак, кашемірову жилетку, сорочку з бавовняного шамбре, краватку «Пол Стюарт», бавовняний плащ від «Аґнес Бі», перекинутий через руку. Квартира за ними здається ідеально чистою. Нові жалюзі, панелі зі штучної шкіри прибрані; але меблі, стінний живопис, низький скляний столик, стільці «Тонет», чорний шкіряний диван — усе лишилось, як було. Великий телевізор перенесли до вітальні, він працює, ледве чутно, зараз іде реклама, у якій пляма сходить із піджака і говорить на камеру, але це не відганяє від мене думок про те, що я робив із грудьми Крісті, з головою однієї з дівчат без носа, з відгризеними вухами, як зуби було видно через дірки там, де я відірвав плоть із її щелеп та щік, потоки крові по квартирі, сморід мертвого тіла, моя тривога і збентеження…

— Чим можу вам допомогти? — втручається брокер, певно, місіс Вульф.

У неї гостре, худе обличчя, великий ніс, неприємно реалістичний, густо нафарбовані губи, водянисто-блакитні очі. На ній жакет із шерстяного букле, блузка з митого шовку, туфлі, сережки, браслет, звідки? Не знаю. Їй, певно, ще нема сорока.

Я досі стою біля стіни й дивлюся на пару, яка зайшла назад до спальні, тож у вітальні порожньо. Я помічаю квіти у скляних вазах, їх тут десятки, вони заповнюють квартиру, і зі свого місця в коридорі відчуваю, як вони пахнуть. Місіс Вульф озирається, щоб подивитися, на що я витріщаюсь, і повертається до мене.

— Я шукаю… Пол Овен хіба не тут живе?

Тривала пауза, потім вона відповідає.

— Ні. Не тут.

Ще одна тривала пауза.