Читать «Американський психопат» онлайн - страница 235

Брет Істон Елліс

— Ми мали вечеряти з Тадом та Морою, — зітхає вона. — Але, здається, вже не будемо.

— Чому? — я надягаю жилетку, чорний кашемір від «Поло» і думаю, що мені справді цікаво.

— О, ти ж знаєш, як Луїс ставиться до японців, — починає Кортні, її очі вже видаються скляними.

Вона не продовжує, тож я роздратовано кажу:

— Логічно. Продовжуй.

— Луїс відмовився грати в «Трівіал Персьют» у Тада та Мори минулої неділі, бо у них у гостях був Акіта, — вона затягується.

— Ну і… — пауза. — Що сталося?

— Пограли в мене.

— Я не знав, що ти палиш, — кажу я.

Кортні сумно всміхається, але якось тупо.

— Ти просто не помічав.

— Гаразд, визнаю, ти мене присоромила, але тільки трошки.

Я підходжу до дзеркала «Марліан», яке висить над тиковим столом «Соттсасс», щоб переконатися, що вузол на моїй краватці «Армані» з візерунком пейслі не перекрутився.

— Слухай, Патріку, — каже Кортні з зусиллям. — Можемо поговорити?

— Ти чудово виглядаєш, — зітхаю я, повертаючи голову, посилаю їй поцілунок рукою. — Нема про що говорити. Ти виходиш за Луїса. Наступного тижня, не просто так.

— Правда, дивно? — саркастично питає вона, але без розчарування.

— Читай по губах, — кажу я, повертаючись до дзеркала. — Ти чудово виглядаєш.

— Патріку?

— Так, Кортні?

— Якщо до Дня подяки вже не побачимося… — Вона збентежено змовкає. — Гарного тобі свята?

Я дивлюся на неї, перш ніж рівним голосом відповісти:

— Тобі теж.

Вона підбирає іграшкову кішку, гладить її по голові. Я виходжу в коридор, прямую до кухні.

— Патріку? — м’яко кличе зі спальні Кортні.

Я зупиняюсь, але не обертаюсь.

— Що?

— Нічого.

«Сміт і Воленський»

Ми з Крейґом Мак-Дермоттом «У Гаррі» на площі Ганновер. Він палить сигару, п’є мартіні зі «Столичною Крістал», питає, як правильно носити нагрудну хустинку. Я п’ю те саме й відповідаю. Ми чекаємо Гарольда Кернса, котрий у вівторок повернувся з Лондона, він на півгодини запізнюється. Я нервовий та нетерплячий, і коли кажу Мак-Дермотту, що треба було запросити Тодда чи хоча б Гемліна, у якого точно був би кокаїн, він знизує плечима і каже, що може ми знайдемо Гемліна в «Дельмоніко». Але в «Дельмоніко» Кернса нема, тож ми прямуємо далі від центру до ресторану «Сміт і Воленський», у якому один із нас замовив столик на восьму. На Мак-Дермотті двобортний шерстяний костюм на шість ґудзиків від «Черруті 1881», бавовняна сорочка від «Луїс, Бостон», шовкова краватка «Данхілл». Я вбраний у двобортний шерстяний костюм на шість ґудзиків від «Ерменеґільдо Зенья», смугаста бавовняна сорочка «Лучіано Барбера», шовкова краватка від «Армані», замшеві модельні черевики «Ральф Лорен», шкарпетки «І. Джі. Сміт». Чоловіки, зґвалтовані жінками, — це тема вранішнього випуску «Шоу Патті Вінтерс». Я сиджу за столиком у «Сміт і Воленський», ресторан, на диво, порожній, я на «Валіумі», п’ю червоне вино, недбало думаю про мого кузена в Сент-Олбані, штату Вашингтон, який нещодавно зґвалтував дівчину і відгриз їй мочки вух, неадекватно радію тому, що не замовив хешбрауни, згадую, як ми з братом колись разом їздили верхи, грали в теніс… Усе це палає в моїй пам’яті, але Мак-Дермотт затуляє собою ці думки, коли нам приносять вечерю, він помічає, що я не замовив хешбрауни.