Читать «Що не день, то субота» онлайн - страница 8
Пауль Маар
Пан Пляшкер ураз прокинувся й сів у ліжку. Надворі яскраво світило сонце. Був недільний ранок. А поруч сидів Суботик і виспівував. Пан Пляшкер пригадав усе: вчора він привів сюди цю загадкову істоту, цього голосистого Суботика, якого тепер не може спекатися.
— Ти й досі тут! — зітхнув він.
— Авжеж, татусю, — кивнув головою Суботик.
— Нащо ти так голосно співаєш? — докірливо запитав пан Пляшкер.
— Це я для вас колискову співаю, татуню! Ось послухайте:
— Сиди тихо і ні пари з губи, а то пані Моркван прийде та й вижене мене звідси!
— Не бійтеся, татуню. Не прийде і не вижене!
— Чому?
— Бо вона не зможе сюди зайти. Я замкнув двері. А ключ осьдечки.
— Зараз же віддай мені ключа! Коли я замикаю двері, вона дуже ображається і свариться, неначе... неначе...
— Неначе дощовий черв’як?.. — підказав Суботик.
— Зараз же віддай мені ключа! — наказав пан Пляшкер замість відповіді.
— Ну то беріть його, татуню! — засміявся Суботик і хутко видряпався на шафу. Умостившися там, він поклав ключ на п’ятачок свого хоботця.
Пан Пляшкер зірвався з ліжка, схопив ціпок і спробував зачепити ним Суботика знизу, щоб стягти його додолу. Але цієї миті пролунав стук у двері, і пані Моркван залементувала:
— Де це таке чувано? Неподобство! Що за ґвалт серед ночі? Якщо ви ще хоч раз пискнете, вам доведеться самому готувати собі обід, пане Фляшкере!
Тільки-но пан Пляшкер зібрався сказати щось у відповідь, як Суботик загорлав із шафи:
— Яка ж це ніч, пані Шморкван? Брехня! Погляньте — надворі сяє сонце!
Він так майстерно вдавав голос пана Пляшкера, що пані Моркван не помітила б різниці, навіть якби була в кімнаті.
Якусь мить за дверима було тихо. Мабуть, приголомшена господиня верталась до тями. А тоді вона зарепетувала:
— Ну, це вже занадто! Нечуване зухвальство! Ви, мабуть, п’яні, пане Фляшкере! — Вона почала смикати за ручку дверей, силкуючись удертися до кімнати.
— Сама п’яна! Сама п’яна! — заверещав Суботик і, радий та веселий, застрибав на шафі.
— Негайно відімкніть двері, а то я викличу поліцію! — зарепетувала господиня.
— Не можу...— відгукнувся пан Пляшкер і знову спробував стягти Суботика з шафи.
— ...і до того ж не розумію, пані Шморкван, чого це я маю їх відмикати, — доказав Суботик голосом пана Пляшкера.
— Як-то чого? Це — моя кімната! — гукнула за дверима господиня.
— А за що ж я тоді щомісяця плачу вам гроші, пані Шморкван? — проспівав Суботик.
— Це платня за квартиру! І не перекручуйте мого прізвища! Мене звати пані Моркван. Затямили?
— Якщо я плачу вам гроші, значить, я винаймаю помешкання, а коли я його винаймаю, то маю право й замикати, — заявив Суботик.
Пані Моркван, мабуть, не знала, що на це сказати. У всякому разі минув якийсь час, перше ніж вона здобулася на слово.
— Сьогодні ви залишитесь без обіду! — вигукнула вона. — Після всіх цих неподобств!..
