Читать «Стань сильнішим» онлайн - страница 6

Першою з’являється патологоанатом, до нестями закохана в Шерлока. Вона підбадьорює Шерлока, який здається цілком приголомшеним своєю нездатністю зрозуміти, що відбувається. Вона питає: «Не так, як у фільмах, Шерлоку?» За допомогою криміналіста зі Скотленд-Ярда і грізного на вигляд брата Шерлока вона пояснює, як саме він повинен впасти, як діє шок і що він може зробити, щоб не знепритомніти. Усі троє попереджають його про біль і про те, чого він може очікувати далі. Те, що триває в житті, ймовірно, близько трьох секунд, на екрані триває більше десяти хвилин. Я визнала сценарій геніальним, і це надихнуло мене продовжити свій власний проект уповільнення часу.

Працюючи над цією книжкою, я ставила собі за мету уповільнити процес падіння і підйому: показати усі варіанти, які розгортаються перед нами в ці моменти дискомфорту і болю, а також дослідити наслідки наших дій. Як і в інших своїх книжках, аби розкрити свої знахідки, я використовую дослідження й оповідки. Єдина відмінність цієї книжки полягає в тому, що тут я ділюся переважно особистими історіями. Ці оповіді дають мені можливість не тільки спостерігати за сценою з першого ряду, але також зазирнути за лаштунки думок, почуттів і вчинків. У моїх історіях є подробиці. Це наче дивитися режисерський монтаж фільму або обрати DVD з бонусом і почути, як режисер розповідає про свої задуми і процес зйомки. Це не означає, що я не можу видобути ці подробиці з чужого досвіду — я роблю це постійно. Я просто не можу зіткати з історії, контексту, емоцій, поведінки і роздумів щільне полотно.

Протягом останніх стадій розробки теорії підйому після падіння я зустрічалася з людьми, які були знайомі з моєю роботою, щоб поділитися своїми відкриттями й отримати зворотний зв’язок, дізнавшись про їхні погляди на вдатність і адекватність теорії. Чи була я на правильному шляху? Пізніше двоє учасників тих зустрічей поділилися своїм досвідом застосування процесу підйому після падіння у їхньому житті. Зворушена їхніми історіями, я попросила дозволу розмістити їх у цій книжці. Вони обоє погодилися, за що я їм вдячна. Їхні історії є натхненними прикладами підйому після падіння.

Гадаю, що на культурному рівні відсутність щирого спілкування щодо непростого процесу підйому після падіння на арені призвела до двох небезпечних наслідків — схильності до приховування під золотою обгорткою болючої правди і дефіциту «крутизни».

Під золотою обгорткою

Усі ми падали, і наші обідрані коліна й розбиті серця це доводять. Але про шрами легше розповідати, ніж їх демонструвати, оголяючи почуття, що залишилися в пам’яті. І ми рідко бачимо рани, які перебувають у процесі загоєння. Я не впевнена, чи відбувається це тому, що нам надто соромно дозволити іншим побачити інтимний процес подолання болю, або тому, що, навіть зібравши всю мужність, щоб поділитися своїм усе ще неповним зціленням, люди рефлекторно відвертаються.