Читать «Saint Porno. Історія про кіно і тіло» онлайн - страница 6

Не все йшло гладко. Одного дня за мною почав полювати якийсь дорослий чоловік. Ну, спершу я нічого дивного не помітила, ми кілька разів випадково зустрілися на вулиці, ми йшли разом і хвилин п’ятнадцять спілкувалися. Він мав досить добрий вигляд, до тридцяти років, молодий, ніяких підозр у мене не могло виникнути, хоча страшні історії про маніяків, серійних вбивць і, звісно, наркоманів тоді були якраз на піку. Але я не дуже стежила за новинами і була трішки поза цим контекстом. За кілька днів я зрозуміла, що він мене переслідує, чекає на мене просто скрізь. Моєю роботою було ходити вулицями і поширювати касети, а він просто стояв і підглядав за мною, то в одному місці, то в іншому. Спочатку я намагалася цього не помічати, але останнього мого дня в Рахові усе змінилось. Я купувала в кафе якусь булочку з чаєм, коли знову побачила його крізь вікно, він стояв ззовні і дивився на мене, його очі були налиті кров’ю і якоюсь злістю. Він показав жестом, як відрізає голову, а тоді пальцем на мене. Аудіокасети дали мені навички легко заговорювати з незнайомцями. Самій чіплятися і пропонувати щось. І я саме думала заговорити з цим чоловіком і спробувати зрозуміти, чому він за мною ходить. Але цього не сталося. Мене, ту, що не боїться, охопив справжнісінький страх, який подолати було вкрай складно, до того ж, звісно, моя уява тоді все гіперболізувала. Я вирішила, що він за мною полює, розповіла це всім своїм колегам-аудіокасетникам, і ми домовились, що я повернуся до свого міста. Мені взяли квитки, і я поїхала. Мене проводили до самого перону. Ми їхали на таксі, щоб ніхто не міг нас вистежити. У купе було порожньо, і в той момент для мене це було значно гірше, аніж якби там хропіли три амбали. Я їхала зовсім одна. Пам’ятаю, як він тоді мені ввижався, як відчиняє двері, його божевільні очі. Але я якось розуміла, що це параноя і слід її зупинити. Після цього інциденту я мала б зупинитися у емпіричному дослідженні світу, але я обрала зворотній шлях. Точніше прямий — назустріч страху.

Удома, думаєш, були раді тому, що я заробила грошей, стала самостійною, вирішила йти своїм шляхом? Звісно ні. На той момент у мене всі родичі пересварились. Мені було дуже ніяково, бо пересварилися, звісно, через мене. Неможливо було більше залишатися тихою дівчинкою, я вирішила обрати радикальну позицію — йти на відкритий конфлікт. Мама трохи мене захищала, а їй за це закидали, що вона заслала дитину в якийсь бордель за кордоном.