Читать «Вежі та підземелля» онлайн - страница 66

— Іди звідсіль, жахлива жінко! У мене траур, піст, війна!

— Та я ж до тебе на хвилинку! Я — мить розваги і спочинку, усе для тебе, пустуна.

Жіночка, скрадаючись, підійшла до партнера і повісилась йому на шию. Той розпачливо заволав.

— Ой, варто, варто, де ти, варто! Невже це смерть? Я марю? Сплю?

— Дурний, пручатися не варто! Кохання, знаєш, то не жарти — як не полюбиш, задавлю!

Чоловік силкувався вирватись, але агресивна партнерка збила його з ніг і заходилася — невідомо — чи то душити, чи цілувати.

Анджа з жахом роззирнувся. Всі довкола реготали, як навіжені.

— Чого вони так радіють? — спитав він у Теодори. — Може, треба допомогти тому чоловікові? Здається, йому там непереливки.

Теодора якусь мить витріщалася на нього, а потім зігнулася від невтримного реготу.

— Ти що... — між істеричними схлипами промовила вона. — Гадаєш, що все це — насправді?

Анджа поскріб потилицю.

— Ну... а що ж тоді?

Теодора за мить посерйознішала.

— Це — гра, дурненький. Артисти — Філістон і його партнерка — кепкують з нашого славного імператора і його нинішньої фаворитки Склірени, яка його, бідолашного, буквально переслідує.

Анджа давно не відчував себе настільки недотепним, та він наважився запитати про те, що його непокоїло найбільше.

— Але навіщо це все?

Теодора тяжко зітхнула.

— Людям потрібно глузувати з тих, хто має над ними владу. Інакше можна потихеньку сказитися. Від... від безпорадності.

Хлопець пильно озирнув святковий натовп. Значить, он воно що. Значить, валдарцям теж знайоме відчуття безпорадності... Але в них принаймні є спосіб порятунку.

Анджа посміхнувся. Він починав розуміти, чого саме чекає від нього Теодора.

• • •

«Людське життя є сукупністю обмежень, які надають йому сенс. Найбільшим із таких обмежень є необхідність коритися законам логіки, без яких поняття змістовності взагалі б не існувало. Отож, ми самі створили для себе обмеження, упокоривши первісний і всевладний абсурд. Логіка нині є у всьому, проростаючи вглиб існування коренями доцільності. Однак, ми не змогли повністю знищити безглуздя, тож воно і далі виринає з глибин нестями, наповнюючи життя красою. Краса нелогічна, а отже — вільна.

Свято є маленьким форпостом незнищеного абсурду у нашому житті. Все в ньому — логіка на межі безглуздя, і безглуздя на межі логіки. Так само як і музика. Вона не могла б існувати без логічної структури — початку, розгортання та завершення, стрункої побудови інтервалів та ритмічного малюнку. І, разом з тим, музика є недоцільною, оскільки сама вона нічого не створює і не руйнує.

Свято є інтерлюдією, порою спочинку від тягаря змістовності. Свято, яке є складовою ритуалу, несправжнє, бо несе на собі тавро функціональності. Свято повинно порушувати норми і порядки, бодай незначні, повинно приносити втіху, бо радість сама собою є недоцільною. Ті ж, хто намагаються підкорити свято законами раціональності, лише намарне втрачають час, бо порядок плинний, а безлад — вічний».

• • •

Наступну ніч Анджа перебув у «Домі ліхтарів» — величезному критому ринку, де, освітлені яскравими ліхтарями, продавалися розкішні, гаптовані золотом і сріблом, полотна. Теодора перемовилась із охороною, і Анджі дали притулок в гамазеї. Тут зберігалися такі тканини, що в порівнянні з ними святкове вбрання барона Черенбера видавалося б не те що бідним — ганебним. Отож, улаштувавшись на згортках із крамом казкової вартості, Анджа провів у гамазеї одну з найпишніших ночей свого життя.