Читать «Вежі та підземелля» онлайн - страница 64

— А, Касіє, дуже цікаво... — промовив суворий літній чоловік, схожий на жерця чи духівника. — Якщо Христо немає з нами, значить, і нас немає з ним... Отож, хто із нас більше цабе?

— Не ускладнюй, Пселле, — відсторонено порадив лисуватий дядько, відкладаючи папери, які він щойно переглядав. — Мова про готські танці. Я тут накреслив таку цікавеньку систему дзеркал — можна нескінченно множити відображення танцюристів... Тільки от не збагну, як її до справи приткнути...

— Та нічого, Леве, якось приладнаємо, — кивнула Теодора. — Правда, після твоєї останньої забавки з пружинами, коли реквізит самотужки поскакав з підмостків просто під час вистави... Не знаю, треба буде все ретельно перевірити.

— Хлопче, — звернулась смаглявка Касія до Анджі. — А ти хоч знаєш, що таке готські танці?

Анджа похмуро озирнув присутніх. Поки зібрання обговорювало дорогі серцю абстракції, він тихенько думав про своє. Згадалося давнє вайлаківське твердження щодо варварів — тоді Анджа мало що зрозумів, але нині зміст поняття поволі відкривався.

— Не знаю, але маю підозру, що мова про щось брутальне.

— Яке точне спостереження, — усміхнувся магістр оффіцій. — Трохи грубощів на солодке, га, Агафію?

— Христо, не край мені серце, — зітхнув поет.

— Ви мусите знати, юначе, — суворо мовив Пселл, звертаючись до Анджі, — готські танці — це свого роду ритуалізована брутальність, якою група розманіжених естетів урівноважує власну неміч, котра...

Теодора дратівливо труснула головою.

— Анджо, не слухай. Ми готуємо виставу для імператора з нагоди чергових ігор, і наш славетний володар замовив нам оці готські танці. Без того нас навіть до палацу не пустять. Нікому з нас це не подобається, але нема ради...

Анджа розгубився. Вистава для імператора?

— А чим я можу зарадити? — поцікавився він.

— Ти, звичайно, можеш їх виконати, — відказала гетера.

— Е-е-е, Теодоро, ви серйозно? — розгубився хлопець. — Я ж ніколи не чув навіть про ті танці...

— А тобі і не треба чути, — пожвавився Агафій. — Ти колись зброю в руках тримав? Ну, е-е, меча чи там що?

Анджа ошелешено кліпнув.

— Ну. А що?

— Так от, треба буде просто виконати під музику кілька, е-е-е, фехтувальних рухів.

— Яких рухів?

— Фехтувальних, — з огидою повторив Агафій. — Ну, це як наче бій з уявним суперником.

— А навіщо? — щиро здивувався Анджа. — Ви хочете викликати когось на бій?

Тепер настала черга Агафія ошелешено кліпати очима.

— Тобто?

— Чи, може, ви хочете продемонструвати імператорові свою бойову майстерність?

На якусь мить товариство в німому зачудуванні дивилося на Анджу. Потім Христо Мілітейський почав тихо сміятись.

— А що, може, й справді, — радісно запропонував він, — викликати імператора на герць із готськими лезами? Його почет просто ошаліє!

— Егм, хлопче, — звернувся до нього Пселл, щільніше загортаючись у свій гаптований плащ-пенулу. — А ви взагалі знаєте, що таке вистава?

Анджа заперечливо хитнув головою.

— У нас того діла нема. У нас воно заборонене.

— Весело, — зітхнула Касія. — Хіба ж можна пояснити таке на пальцях?