Читать «Дівчина у павутинні» онлайн - страница 37

— Кого саме?

— Ми довго не могли розібратися в інформації чи навіть збагнути, про яку країну йдеться. Повідомлення було зашифроване. Воно складалося тільки з якихось дивних кодів, проте з кількох маленьких шматочків пазла нам удалося… що за чортівня?..

— Що?

— Зачекай хвилину!..

Комп’ютер Алони замерехтів, а тоді погас. Як вона зрозуміла, те саме сталося в усьому офісі. На мить вона замислилася, що ж їй робити, але вирішила далі вести розмову. Зрештою, можливо, це просто проблеми з електрикою, хоч усі лампи світилися.

— Я ще тут, — сказала Ґабрієлла.

— Дякую, дуже люб’язно з твого боку. Перепрошую. Тут у нас якийсь розгардіяш. На чому я спинилась?

— Ти казала про шматочки пазла.

— Так, справді. Отже, ми склали докупи факти, бо, знаєш, завжди декотрі, хай якими професіоналами вони себе уявляють, поводяться необачно, або…

— Так?

— …щось бовкнуть, назвуть якусь адресу й таке інше. А це більше скидається…

Алона знову замовкла. В офіс зайшов не хто-небудь, а сам командер Джонні Інґрем — один з найвпливовіших людей в АНБ, який мав контакти з верхівкою Білого дому. Звичайно, Джонні Інґрем намагався триматись, як завжди, незворушно. Він навіть кинув якийсь жарт товариству, що стояло осторонь. Але нікого не обдурив. За доглянутою, засмаглою зовнішністю — ще з часів керівництва шифрувальним центром АНБ на острові Оагу він ходив засмаглим цілий рік — у його очах прозирала нервозність, і тепер йому, очевидно, хотілося привернути до себе увагу всього колективу.

— Алло, ти мене чуєш? — спитала Ґабрієлла.

— Я, на жаль, мушу закінчити розмову. Наберу тебе пізніше, — схвильовано відповіла Алона й поклала трубку.

Навіть у повітрі відчувалося, що трапилося щось жахливе — можливо, новий великий теракт. Однак Інґрем досі видавався спокійним, і, хоч над верхньою губою й на лобі йому виступив піт, він раз по раз повторював, що нічого серйозного не сталося. Найпевніше, казав він, у внутрішню мережу проник вірус, попри всі заходи безпеки.

— Про всяк випадок ми вимкнули наші сервери, — промовив він, на якусь мить послабивши загальну напруженість.

«Хай йому біс! Вірус — це ж не так уже й небезпечно», — заговорили, здавалося, всі навколо.

А тоді Інґрем почав довгий монолог, туманно формулюючи думки. Алона зрештою не витримала й вигукнула:

— Та скажіть уже, що сталося!

— Ми ще точно не знаємо. Але, можливо, нашу мережу гакнули. Щойно знатимемо більше, зразу вас повідомимо, — відповів Джонні Інґрем, помітно збентежившись.

Присутні в офісі почали перемовлятися.

— Знову іранці? — поцікавився хтось.

— Ми гадаємо… — повів Інґрем, та закінчити фразу не встиг.

Його різко урвав той, хто й мав би від самого початку пояснити, що відбувається. Ед звівся на ноги й тут-таки зробився подібним до ведмедя. Ще хвилину тому пригнічений, він разюче змінився на виду і тепер буквально випромінював рішучість.

— Ні, — прошипів Ед. — Це гакер, якийсь довбаний супергакер, якому я відріжу яйця.

Ґабрієлла тільки-но вдягла пальто, щоб іти додому, як знову зателефонувала Алона Касалес. Попервах Ґране була роздратована. І не тільки через попереднє сум’яття. Вона хотіла повернутися додому ще до того, як буря розгуляється до краю. У радіоновинах сказали, що пориви вітру сягнуть тридцяти метрів за секунду, а температура знизиться до -10°C. Габрієллине вбрання аж ніяк не підходило до такої погоди.