Читать «Дівчина у павутинні» онлайн - страница 24
Давід Лаґеркранц
Однак щодо дівчини з таким минулим і її вмінням наживати собі ворогів годі бути впевненим у чомусь. Можливо, вона справді пішла блудними дорогами, як натякав Драган Арманський, коли вони з Мікаелом разом обідали в «Ґондолені» півроку тому. Це було навесні, в суботу, і Драган наполіг на тому, щоб самому заплатити за пиво, шнапс і все інше. Вони нібито зустрічались, як двоє давніх друзів, та не було жодного сумніву: Арманському хотілося поговорити саме про Лісбет і за допомогою кількох склянок віддатися сентиментальності.
Арманський серед іншого розповів, що його фірма «Мілтон сек’юриті» встановила індивідуальні засоби оповіщення в притулку для старих у Геґдалені. Хороше обладнання, як він сказав.
Але навіть найліпша в світі апаратура не допоможе, якщо зникає електропостачання й ніхто не вживає належних заходів, а вийшло саме так. Якось пізно ввечері в будинку пропала електрика, а вночі старенька пані на ім’я Рут Окерман упала й зламала стегнову кістку. Цілу годину вона лежала й натискала кнопку тривоги, та все дарма. До ранку стан Рут наблизився до критичного. Якраз тоді газети зосередилися на темі недбалості в закладах, де доглядають людей похилого віку, тож інцидент набув широкого розголосу.
На щастя, Рут вижила. Проте виявилося, що вона мати одного з впливових членів партії «Шведські демократи». Тож, коли на сайті партії
Та раптом, наче від якихось чарів, ці всі пости перестали бути анонімними. Кожен міг побачити точне ім’я, адресу, місце роботи й вік авторів. Усе було гарненько — наче всі вони водночас заповнили анкету. Можна сказати, що весь сайт і справді лишився без пікселів. З’ясувалося, що коментарі писали не тільки недоумки, а й добропорядні громадяни і навіть деякі конкуренти Арманського. Досить довго ще ці анонімні до недавнього часу злочинці були зовсім безсилі. Вони не могли зрозуміти, що сталося. Урешті хтось таки знищив ту сторінку й пообіцяв відплатити винуватцеві. Але, що то був за гакерський напад, ніхто, певна річ, не знав. Ніхто, крім самого Драгана Арманського.
— Це ж була класична витівка Лісбет, — сказав він, — а я, звісно ж, був зацікавленою стороною. Мені б забракло великодушності, щоб пожаліти всіх виставлених напоказ, хоч скільки б я дбав про інформаційно-технологічну безпеку. Знаєш, я сто років про Саландер нічого не чув і був твердо переконаний, що їй на мене начхати. Власне, як і на всіх інших. Та от сталася така фантастична подія. Вона заступилася за мене. Я надіслав їй електронного листа зі словами безмежної вдячності і, на превеликий свій подив, дістав відповідь. Знаєш, що вона написала?