Читать «Дівчина у павутинні» онлайн - страница 18
Давід Лаґеркранц
— Лінус Брандел, гадаю?
— Так і є. Вибач, спізнився. Спіткав знайому дівчину. Ми разом училися в дев’ятому класі, і вона…
— З цим зрозуміло, — перебив його Блумквіст і повів до столика в далекому кінці паба.
Коли до них, стримано усміхаючись, підійшов Амір, вони замовили дві пінти пива «Ґіннесс» і кілька секунд просиділи мовчки. Мікаел не міг зрозуміти, чому він так злиться. На нього це не схоже; мабуть, усе ж таки через драму з «Сернером». Він усміхнувся до Арне і його товаришів, які уважно їх вивчали.
— Перейду відразу до справи, — сказав Лінус.
— Чудово.
— Ти знаєш, що таке «Суперкрафт»?
Блумквіст мало знався на комп’ютерних іграх. Але про «Суперкрафт» чув навіть він.
— Так, назва знайома.
— І все?
— Так.
— Тоді тобі невідомо, що цю гру вирізняє з-поміж інших чи робить такою специфічною особлива функція штучного інтелекту. Завдяки їй кожен може обговорювати з комбатантами військову стратегію, не знаючи напевно, принаймні спочатку, чи розмовляє з реальною людиною, чи з дигітальним персонажем.
— Ого! Невже? — промовив Мікаел, хоч тієї миті нюанси якоїсь клятої гри цікавили його найменше.
— Це маленька революція в галузі, і я, між іншим, брав участь у її створенні, — сказав Брандел.
— Вітаю. У такому разі, ти, мабуть, добряче на цьому нажився.
— Оце і є суть справи.
— Не зрозумів.
— У нас викрали технологію, і тепер «Тругеймс» заробляє мільярди, а ми не одержуємо ні ере.
Цю пісню Блумквістові доводилося чути не раз. Якось він навіть розмовляв з однією літньою пані, що стверджувала, буцім книжки про Гаррі Поттера насправді написала саме вона, а Роулінг телепатично все в неї викрала.
— Ну, і як же це сталося? — спитав він.
— Нас гакнули.
— А звідки ви це знаєте?
— Це встановили експерти Радіотехнічного центру Міноборони. Я можу дати тобі одне ім’я, якщо хочеш, і ще…
Лінус замовк.
— Так?
— Нічого. У справу втрутилося навіть СЕПО, можеш поговорити з Ґабрієллою Ґране. Вона там працює аналітиком. Я думаю, що вона все підтвердить. Вона навіть згадувала цей інцидент у звіті за минулий рік. У мене тут є номер справи…
— Інакше кажучи, це вже не новина, — перебив його Блумквіст.
— Ні, не зовсім. «Нові технології» і «Комп’ютерна Швеція» про це, звісно, писали. Та Франс не бажав усього розповідати, а кілька разів навіть заперечував, що така історія трапилася взагалі, тож ходу справі не дали.
— Отже, це давня новина.
— Ну, так.
— То навіщо ж мені тебе слухати, Лінусе?
— Бо Франс, повернувшись додому з Сан-Франциско, здається, зрозумів, що сталося. Гадаю, він тепер живе, як на порохівні. Він просто схибнувся на безпеці. Використовує тільки суперзашифровані телефони та мейли, а недавно встановив собі нову сигналізацію з камерами, сенсорами й іншими прибамбасами. Гадаю, ти маєш з ним поговорити — ось чому я зв’язався з тобою. Такий чувак, як ти, можливо, змусить його відкритися. Мене він не слухає.
— То ти витяг мене сюди, бо якийсь там Франс, можливо, сидить на порохівні?