Читать «Ґолем» онлайн - страница 42

Обережно порозпитувавши в ґетто, я довідався, що хтось, дуже схожий за описами на Савіолі, винаймає тут помешкання для таємних побачень. А що доктор Савіолі дуже хворий, мені не важко було пов’язати все докупи й зробити висновки.

Ось бачите, це я познаходив у шухлядах, щоб принаймні випередити Вассертрума, — закінчив розповідь Харусек, показуючи на стосик листів на письмовому столі. — Це всі папери, які зміг знайти. Сподіваюся, нічого не проминув. У кожному разі обнишпорив усі шафи та скрині, наскільки це можна було зробити в темряві…

Слухаючи Харусека, я вивчав кімнату, мій погляд мимоволі зачепився за підйомну ляду, що вела на горище. То була прямокутна плита з кільцем замість клямки. Десь в потемках свідомості зринула оповідь Цвака: якось він розказував мені про потайний хід, який веде знизу нагору, в ательє.

— Де нам сховати листи? — знову озвався Харусек. — Ви, пане Пернат, та ще я — єдині в усьому ґетто, кого не боїться Вассертрум. Щодо мене, тут є… свої… особливі підстави… — процідив він крізь зуби, і я побачив, як спотворилося ненавистю його обличчя. — А Вас він вважає… — Харусек похлинувся словом «юродивий», зумисне закашлявся. Я здогадався, що він мав на увазі, та не образився. Щастя від того, що я можу «їй» допомогти, захлиснуло мене по вінця, притупивши інші відчуття.

Зрештою, ми дійшли згоди, що листи ліпше заховати в мене, і перебралися до мого помешкання.

Харусек давно вже пішов, а я ніяк не міг наважитися лягти в ліжко. Якесь внутрішнє невдоволення гризло мене й не пускало. Відчував: мушу ще щось зробити, але що? Що?

Укласти план для студента, як усе відбуватиметься в подальшому?

Цього замало. Однаково Харусек не спускатиме ока з лахмітника. Мене аж пересмикнуло на згадку, якою ненавистю віяло від слів студента.

Що ж такого лихого заподіяв йому Вассертрум?

Дивний внутрішній неспокій пучнявів у мені, ледь не доводячи до розпачу.

Щось невидиме, потойбічне кликало мене, а я не розумів того поклику, наче вишколений кінь, якого смикають за повід, а він не знає, який трюк йому виконувати, не розуміє волі свого господаря.

Спуститися до Шемая Гіллеля?

Все в мені поставало проти такого кроку.

Учорашня з’ява в соборі монаха з головою Харусека була відповіддю на моє німе благання про пораду й ніби попередженням не нехтувати інтуїцією. Приховані сили давно вже виборсувалися у мені, я дуже виразно це відчував, тож навіть не намагався їм опиратись.

Не просто відчитувати літери в книжках, а відчувати їх, сотворити в собі товмача безсловесних інстинктів — осьде ключ до порозуміння з самим собою.