Читать «Ґолем» онлайн - страница 3

Розіна походить з того роду, рудий тип якого ще відразніший, ніж інші. Їхні чоловіки вузькогруді з довгими півнячими шийками й випуклими борлаками.

Здається, ніби всі вони, як один, веснянкуваті, і все життя терплять муки — ті чоловіки — і потай ведуть нескінченну й марну боротьбу зі своїми хтивими бажаннями, перебуваючи в постійному, липкому страху за своє здоров’я.

Я й сам не розумів, чому пов’язав Розіну родинними узами власне з лахмітником Вассертрумом.

Ніколи не бачив її поряд зі старим, не помічав навіть, щоб вони окликнули одне одного.

Вона майже ніколи не виходила з двору, тинялася хіба темними закамарками й коридорами нашого будинку.

Усі мої сусіди, без сумніву, мали її за близьку родичку чи принаймні вихованку лахмітника, але я переконаний, що жодний з них не зміг би пояснити, яку мав для цього підставу.

Мені хотілося відволіктись від думок про Розіну, і я глянув з відчиненого вікна своєї комірчини вниз, на Півнячу вуличку.

Раптом Аарон Вассертрум немов відчув мій погляд, повернувся до мене обличчям — потворним, застиглим обличчям з круглими риб’ячими очицями й відвислою заячою губою.

Він здався мені тієї миті людиноподібним павуком, який за позірної байдужості відчуває наймізернішу вібрацію своєї павутини.

Чим він живе? Що думає, у чому вбачає сенс свого існування?

Цього я не знав.

На кам’яних стінах арки, де стоїть його ятка, день у день, рік у рік висять ті самі мертві, нікому не потрібні речі.

Я б міг уявити їх з заплющеними очима: тут — перегнутий бляшаний тромбон без клапана; пожовкла, мальована на папері картина з дивно розташованими солдатами, там — гірлянда нанизаних на потертий шкіряний пасок іржавих шпор та інший наполовину зітлілий мотлох.

А перед входом на землі — ряд круглих залізних сковорідок, наставлених так густо, що годі й переступити поріг ятки…

Цього непотребу ніколи не ставало більше чи менше. Якщо інколи якийсь перехожий таки зупинявся біля ятки і цікавився ціною того чи того краму, лахмітника охоплювало гарячкове збудження. Він потворно випинав роздерту верхню губу, белькотів, затинаючись, щось геть незрозуміле своїм клекотливим басом, тож покупцеві минало будь-яке бажання розпитувати далі, і він, наляканий, квапився геть.

Погляд Аарона Вассертрума блискавично шугонув убік від мене і завмер у напруженому зацікавленні на голому мурі сусіднього з моїм вікном будинку.

Що він там уздрів?

Сусідній будинок обернений до Півнячої вулиці тильним боком, його вікна виходять на подвір’я, і лише одне-єдине — у провулок.

Випадково саме тієї миті до приміщення, розташованого на одному рівні з моїм помешканням — гадаю, воно належало якомусь ательє у торці будинку — хтось увійшов, бо до мене зненацька долинула розмова: розмовляли двоє — чоловік і жінка.

Але ж цього ніяк не міг бачити знизу Аарон.