Читать «Мізері» онлайн
Стівен Кінг
Стівен Кінг
Мізері
Присвячується Стефані та Джимові Леонардам.
Вони знають чому. Знають краще за всіх.
Я хочу висловити щиру подяку трьом медикам, які допомогли мені розібратися з фактичним матеріалом для цієї книги. Їх звати:
Расс Дорр, фельдшер
Флоренс Дорр, дипломована медсестра
Джанет Ордвей, лікар, доктор психіатрії
Певна річ, у романі вам не трапиться помилок, які вони встигли виправити. Якщо ви знайдете кричущу суперечність, знайте — то моя провина.
Звісно ж, наркотику під назвою новріл не існує, хоча в аптеках можна знайти кілька подібних препаратів на основі кодеїну. На жаль, інколи фармацевти та працівники пунктів роздавання безкоштовних ліків недбало ставляться до інвентаризації чи забувають тримати аптечний сейф під замком.
Місця та персонажі, описані в цій книжці, є вигадкою автора.
С. К.
І
Енні
Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться в тебе.
Фрідріх Ніцше
1
Ці звуки долинали навіть крізь туман.
2
Але звуки, як і біль, інколи вщухали, і залишався самий туман. Він пам’ятав темряву, непроглядну темряву, що передувала туманові. Може, він починав одужувати? Хай станеться світло — дарма що таке тьмяне! Може, світло було добрим, і так далі, і тому подібне? Чи існували ті звуки в темряві? Він не знав відповідей на ці запитання. Чи був узагалі сенс їх ставити? На це запитання також не було відповіді.
Біль був десь під звуками. Біль пролягав на схід від сонця та на південь від його вух. Ось і все, що він знав
Ті звуки були єдиною ознакою зовнішнього світу протягом довгого часу, який здавався довгим чи дійсно був таким, оскільки у свідомості існували лише біль і бурхливий туман. Він не пам’ятав свого імені й не розумів, де перебуває, хоча мало цим переймався. Він хотів померти, але не усвідомлював свого бажання через просякнутий болем туман, що заполонив його розум, наче дощова літня хмара.
А час минав, і невдовзі він навчився розпізнавати перерви без болю, а також періодичність, із якою вони приходили. І вперше відтоді, як він поринув із безмежної темряви в туман, у голові постала думка, яка геть не була пов’язана з поточною ситуацією. Йому згадалася стара паля, що випиналася з піску на пляжі Ревер. Коли він був маленьким хлопчиком, то часто їздив туди з батьками й завжди наполягав, аби вони стелили ковдру навпроти палі. Вона стирчала з-під землі, наче одиноке ікло підземного чудовиська. Він любив сидіти й спостерігати, як океан поглинав кілок. Години спливали, і вершечок палі знову виринав поміж хвиль — щойно закінчувалися сандвічі та картопляний салат, а з великого татового термоса виливались останні краплі «Кул-Ейду». Мама починала збиратися додому. Коли вони складали сміття до великої бочки (на якій був вишкрябаний надпис: «ПИЛЬНУЙТЕ ЧИСТОТУ НА ПЛЯЖІ»), Полі збирав свої іграшки,
