Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 94

Доктор Крамер посміхнувся. Перспектива бути «відпечатаним» спочатку наче потішила його.

— Ну, звичайно, Еде, можеш їх зняти. Про мене хоч і в кількох екземплярах. Зрештою, можеш мене тоді вже заодно сфотографувати для альбома, справа, зліва і анфас, чи як це там у вас робиться.

Крамер вимовив це з добродушною іронією, але криміналрат відчув у його словах якусь гостру нотку. Це йому було прикро, бо він зовсім не мав наміру порушити затишок дружнього кола. «Але, по правді, — подумав він, — така реакція Рудольфа цілком природна. Кожний неспеціаліст ставиться до дактилоскопії трохи недовірливо. Коли від нього вимагають відбитки пальців, йому одразу здається, що його прирівнюють до злочинців. Чом я, дурень, про це раніше не подумав? Треба було тільки під кінець сказати…»

— Ну, на яку тему ви тут без мене філософствуєте? — зам’яв він поки що це питання.

— Як звичайно — світові проблеми розв’язуємо. Рудольф виголосив одну з своїх славнозвісних промов, у яких він намагається довести, що не існує ніякої, верховної істоти. Я знічев’я спробував захищати протилежну точку зору, і ми трохи посперечались. Але, по-моєму, було б цікавіше, якби запросити до нашої компанії справжнього віруючого християнина. Він, мабуть, краще впорався б з моєю роллю.

— Не думаю, — відповів доктор Горн. — Людина, яка справді вірує, навряд чи погодиться вступити в таку суперечку, бо вона знає наперед, що це безнадійна річ. Зрештою, тема ця, по-моєму, досить заяложена. Один думає так, другий — так, а довести тут не можна нічого.

— Та це давно відомо, — сказав Зіррінгауз. — Але Рудольф цього разу висловив дещо досить оригінальне… Може, ти розкажеш Едуардові ще раз?

— Ні, — сказав адвокат категорично, — я знаю, він таких речей не любить. До того ж, це була просто скороминуща ідея, я навряд чи зможу зараз усе пригадати…

— Зате я зможу, — запевнив Зіррінгауз. — Рудольф накреслив таку картину: якийсь природознавець створив у своїй лабораторії пару мурашок. Дика ідея, але спробуй собі уявити…

— Ми припускаємо, що дія відбувається у 2051 році, — чемно зауважив доктор Горн.

— Хоч би й так. Отже, сфабрикувавши цих мурах, він поселяє їх укупі і починає спостерігати, як поступово розвивається ціла мурашина держава. Він встановлює контроль над кожною мурашкою, заводить картотеку, і скоро виявляється, що в поведінці окремих комах є велика різниця. В той час як більшість поводиться цілком нормально, деякі з них прагнуть допомагати своїм ближнім-мурахам, а інші — навпаки, кусають їх і весь час обкрадають. Нашого природознавця цей останній вид чомусь починає дратувати; чому — він сам не знає. Перший вид, навпаки, тішить його. Проте, замість того щоб просто видалити тих нехороших пінцетом, він видає обов’язковий для всіх своїх мурах закон: в міру сил наслідувати поведінку виду № 1. І ця заповідь якимсь таємничим способом стає відомою мурахам, що не менш дивним чином уявляють свого господаря теж мурашкою. Та користі з цього мало: в принципі все лишається по-старому. Ти ще слухаєш?