Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 26

Погоня тривала; трюк удався не зовсім. Лью Кросбі, що вдивлявся в заднє вікно, все ще бачив крізь туманну завісу дощу світле кружальце однієї фари. Може, якийсь випадковий мотоцикліст, що не має нічого спільного з поліцією… В таку погоду? Навряд…

— Газ, boy, газ! — скомандував Кросбі. — Побачимо, може, вдасться вшитись! А як ні, то слухай уважно: я скажу «Look out», тоді ти притиснеш машину до правого краю і стукнеш по запальничці, вдавиш її зовсім у щиток, you understand? І зразу ж ліворуч, до лівого краю дороги. You will see, police тоді геть. You can rely on that!

Александер не мав ані найменшого уявлення, що це означає. Але було ясно, що цей маневр повинен усунути безпосередню небезпеку. Спокій супутника передався і йому. І все ж він інстинктивно натискав на акселератор.

Перед машиною в завісі дощу виринула темна маса якогось селища. Мелькнув жовтий щит. Фари вихопили з темряви перші будівлі, залили їх сліпучо-білим світлом, і от вони вже позаду. По обидва боки дороги вискакували з темряви стіни будинків. Александер натиснув клаксон, автомобіль триголосо заревів і з швидкістю сімдесят кілометрів на годину влетів у містечко. Чотири шини з свистом розбризкували на кілька метрів грязюку і воду з калюж. Знову заревів клаксон. Болото летіло в віконниці будинків. На смерть переляканий велосипедист заїхав у чиїсь ворота.

На дорогу підступно вибігає якийсь паркан і летить назустріч. Александерові вже вчувається тріск дерева, він ледве встигає звернути. Носок лівої ноги легенько торкається педалі гальма. Обережно! Поворот! Стіни будинків раптом стають упоперек, усе крутиться; стрілка спідометра сповзає на 65–60 — 60–55 — 50… Мимо торохтить невидимий у темряві віз, ось він потрапляє у промінь фари… Дерево вискакує з ряду — обережно! — і мчить просто на радіатор — чорт! Трохи звернути вліво… Праворуч бензоколонка… Назустріч мотоцикл, фара сліпить очі… ах, падлюка!.. Ліворуч якийсь мур… ще волосинка, і був би зачепив… бам! Якась зруйнована будівля, хай йому біс… Ах, слава богу, проскочили!

Знову рівна дорога! Набираючи швидкість, «крейслер» вилетів з містечка. Кросбі прикипів до заднього вікна.

— Не відстає. Якраз на відстані пострілу. Камери…

Світле коло поволі збільшувалося: промінь фари мотоцикла упав на заднє вікно, і в кабіні замерехтіло ясне світло. Не було ніякого сумніву — наздоганяє. Поволі, але неухильно.

Александер не міг далі стримуватися. В шаленому пориві він до відказу натиснув педаль акселератора. Мотор заревів. 90 — 100–105 — 100–105 — 105–110…

Кросбі схопився:

— All devils! Ти що, здурів? Зараз же назад на шістдесят!

Александер машинально послухався. Він взагалі вже нічого не тямив. Кров болюче стукотіла в скронях.