Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 152

Бос заткнув пляшку. І тут же почув на шосе тріскотню важких мотоциклів, що пролетіли мимо. Якобс кивнув і в задоволеній посмішці вищирив свої жовті конячі зуби. Потім він заліз у машину і витяг малярний пульверизатор, балон якого був наповнений нітролаком кольору беж. Задзижчав підключений до акумулятора електромоторчик; він всмоктував повітря, стискував і подавав його шлангом у пульверизатор. Якобс працював швидко і не особливо старанно, щоб не виснажити акумулятора. Незабаром «крейслер» з сірого перетворився на бежевий.

Якобс відійшов убік і подивився на свою роботу. Лак покрив машину нерівномірно, деякі місця зафарбувались надто слабко, з інших сльозами збігав лак. Проте зараз важливо було змінити загальне враження. Якобс склав своє знаряддя, сховав у багажник і почав міняти номери. Раптом його занудило: здавалось, хтось стиснув рукою шлунок, ніби губку. Він почав блювати, зблід і застогнав. Якобс знав, що це не ром, а запах лаку. Він користувався лаком, з яким звичайно працюють тільки у масці.

Годинник показував чверть на п’яту, коли «крейслер» з тихим гарчанням рушив з місця. Легкі піщинки завихрились з-під його коліс.

За Анкламом Якобса чекала неприємність. Машина наближалась до перехрестя доріг № 109 і № 111. Вони перетиналися майже під прямим кутом, і жовті таблички вказували чотири напрямки: «Грейфсвальд — 18 км», «Ярмен — 21 км», «Анклам — 18 км», «Вольгаст — 13 км».

Якобс відразу побачив, що попереду щось не гаразд, хоч сутінки швидко густішали. Він прийняв ногу з педалі акселератора і стишив хід. Посеред перехрестя під дороговказом стояли два поліцаї у блакитній формі. Їхній мотоцикл тихо стугонів на холостому ходу. Поліцаї підняли вгору круглий червоний щиток.

Якобс з задоволенням відзначив, що карабінів у них немає. Якусь мить він вагався, потім вирішив зупинитися. Ром надавав йому сміливості і самовпевненості.

Він зупинився і показав документ на ім’я Михайла Корніловича Батуріна. Джонні Літт виготував його колись про всяк випадок.

На думку йому не спадало жодне російське слово, і Якобс мовчав. Говорити ж на німецькій мові з російським акцентом він не здогадався. Він надав своєму обличчю суворого замкнутого виразу.

Вахмістр повернув йому посвідчення і ввічливо подякував. Якобс кивнув… і раптом помітив, як вираз обличчя у поліцая змінився.

Погляд вахмістра прикипів до нікельованої ручки. На сріблястому блискучому металі виднілись сліди бежевої фарби. Тепер він відчув і легкий запах лаку. Машина недавно і, видимо, наспіх перефарбована! Серед прикмет зазначалося; темний чотиридверний лімузин «крейслер». А перед ним стояв бежевий чотиридверний лімузин, здається, радянської марки. Але чи справді це так? Шкали на щитку приладів не було видно, і не можна було розібрати, чи на російській мові там позначення… а той, що сидів у машині, кивнув йому і втупився в нього поглядом…