Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 11

Він уже був метрів за тридцять від старої сріблястої тополі, звідки видно його будинок; дорога там повертає вбік. Яка чудова картина — це дерево, що гнеться від вітру. Ще кілька кроків…

На згадку про дім настрій в Александера покращав. Увечері до нього мали прийти товариші по роботі. Він позичив патефон; у портфелі ніс кілька пляшок вина. Хоч би Карлгейнц не забув пластинок.

В Александера можна було досхочу повеселитись, і його друзі мирились і з далекою дорогою, і з грязюкою.

«Брігітта теж прийде», — задоволено думав Александер. Для нього це було головне.

Вже показалась біла хвіртка. Але що це таке? Перед хвірткою стоїть якийсь чоловік і нетерпляче натискає кнопку дзвінка.

Александер зовсім не збирався дозволити непроханому гостеві зіпсувати вечірку — хто б він не був. Ніколи такий гість не буває більш обтяжливим, ніж коли ти ждеш інших. Тому Александер зразу ж сховався за тополею і з досадою спостерігав незнайомого.

Але той, видно, був людиною швидких і несподіваних рішень, бо раптом трохи відійшов назад, перескочив з розбігу через низеньку хвіртку, пройшов палісадником і спинився перед дверима будинку. Порившись у кишені пальта, він вийняв якийсь предмет, — на такій відстані його не можна було розглядіти, — відімкнув ним двері й зник усередині.

Тепер Александер мусив теж вирішувати швидко. Повернутись і піти назад, як він хотів у першу мить, зараз уже не можна було. Він поквапливо рушив до будинку. Хвіртка грюкнула за ним, білий пісок скрипів під ногами. Александер машинально глянув на годинник. Стрілки показували п’ять хвилин до четвертої години.

2

Доктор Горн, начальник відділу XIІ-а на Фрізенштрасе, охоче підтримував би діловий контакт з народною поліцією. Але він знав, що йому на це ніколи не дадуть дозволу, його начальство із страхом уникало всього того, що могло б якимсь чином розкрити перед НП їхні власні справи. Крім того, очевидно, не хотіли виказувати деякі адреси із східної зони, зазначені в протоколах Горна, — мабуть, тому, що їх збирались використати (або вже використовували) для якоїсь іншої мети.

Через це західноберлінському криміналратові доводилось самому добирати способу, як впоратися з бандою фальшивомонетників і зломщиків сейфів, що з кожним місяцем ставала все небезпечнішою. Це була майже безнадійна справа, оскільки частина членів банди мали постійне місце проживання не в Західному Берліні, а на території Німецької Демократичної Республіки і завжди могли втекти від арешту.

У неділю ввечері криміналрат доктор Едуард Горн сидів у великій, обставленій масивними коштовними меблями квартирі свого друга Георга Зіррінгауза. Будинок цей був один з небагатьох, що вціліли в районі на південь від зоопарку.

Докторові Горну було вже під п’ятдесят. Це був високий чоловік з блідим довгастим обличчям і великим, довгим і тонким носом, на якому сиділи великі окуляри в чорній оправі. Важко було б описати колір його волосся в списку прикмет: чи воно ще біляве, чи вже сиве, не знав навіть сам Горн. Та він дуже мало цікавився своєю зовнішністю. Це видно було й по його штанах, на яких лише зрідка — з якоїсь особливої нагоди — можна було побачити відпрасовані складки; опріч усього іншого, доктор Горн уже багато років був удівцем, і ніхто по-справжньому не дбав про його одяг.