Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 103
Вольфганг Шрайєр
Горн взяв листок паперу і авторучку, щоб зробити короткі виписки з справи, як раптом згадав, що вже доручив цю роботу секретареві. Він покликав Вернера Ульмана, і той ввійшов у кімнату і поклав перед ним старанно складене зведення обвинувальних матеріалів проти гаража «Зюд-вест». Усе викладалося тут пункт за пунктом в строгій хронологічній послідовності. «Не вистачає, власне, тільки показання того хлопця з Магдебурга, якого я допіру відіслав до Вюрцбургера», — винувато подумав Ульман.
«1. Відбитки пальців Йордана, — читав тим часом Горн, — підтверджують його безпосередню участь у потсдамському злочині. Зареєстрований у поліції під номером 609/49. З 1/12 1949 працює автослюсарем у гаражі „Зюд-вест“.
2. Доведено, що Якобс, власник гаража „Зюд-вест“, перебував під час вчинення злочину за межами Берліна, недалеко від Потсдама. З ним були двоє його підлеглих.
3. Йордан, за яким було встановлено нагляд, безслідно зник через кілька годин після цього.
4. Через двадцять годин після подій у Потсдамі Якобсові подзвонили по телефону з Бремена, і він закінчив розмову з підозрілою поквапливістю. За характером розмову можна розглядати як донесення співучасників Якобса про успішну доставку викрадених документів.
5. Комісар Вольф виявив на подвір’ї гаража „Зюд-вест“ броньований лімузин. (Вольфові доручено порівняти рисунок протекторів машини з фотографіями слідів і з’ясувати, чи не має в ній пристрою для скидання залізних предметів, призначених для виведення з ладу засобів транспорту). Як заявив Якобс, машина належить йому».
Нижче йшли докладні пояснення, а під ними було прикріплено ескіз карти, на якій позначено Целендорф, Потсдам і зовсім унизу — Міхендорф; червоним олівцем були нанесені: гараж «Зюд-вест», потсдамська лабораторія, місце аварії на шосе № 2 і місце, де в ніч на понеділок народна поліція застрелила невідомого мотоцикліста. Воно було всього за чотири кілометри на південний захід від Ванзе.
— Мушу визнати, — сказав Горн, — що робота виконана бездоганно. От тільки хіба що пункт третій я сформулював би інакше. Люди, за якими ми встановлюємо нагляд, не можуть зникати безслідно, правда ж? Все ж інше — добре.
На обличчі Ульмана з’явилася сором’язлива посмішка: такі хвилини були найкращими в його житті. Він вийшов.
Та за хвилину він знову відчинив двері, розчервонілий, видимо, чимсь дуже схвильований.
— Пане криміналрат, ви… ви чули? Оберкомісара Штромайєра заарештовано! Чверть години тому. Заарештовано й відправлено в Моабіт!
— Що за жарти!
— Ні, справді! Мені щойно подзвонив Вернер…
— Вам відомо за що?
— До деякої міри, пане криміналрат. Вернер розповідає таке. Адже ви знаєте, що за останні місяці крадіжки машин почали траплятися значно частіше…
— Так, мені це відомо.
— Ну, так от: то були махінації Штромайєра. Відбувалися не справжні крадіжки — їх інсценували два хлопці за дорученням Штромайєра. Вони крали машину і по телефону сповіщали йому, де саме знайти її. Звідси і його нечувані успіхи. Пригадуєте, пане криміналрат, він дуже рідко ловив самих злочинців?