Читать «Москва Ординська. Книга друга» онлайн - страница 210
Володимир Білінський
«Вступивший в 1576 на польский престол Стефан Баторий перешел в 1579 в наступление, занял Полоцк, Великие Луки, а в 1581 осадил Псков… В этом же году, шведы заняли Нарву и Корелу. В 1582 было заключено 10–летнее перемирие (в Ям Запольском), по к(ото)рому Полоцк и Ливония отходили к Речи Посполитой и возвращались., земли, захваченные польским королем…» [2, т. 14, с. 426].
Якщо зазирнемо до Великої Радянської Енциклопедії (третє видання), том 14, сторінка 426, то побачимо, що там позначений рух війська Стефана Баторія за таким маршрутом: «Свирь — Полоцк — Великие Луки — Холм — Новгород». Але, з незрозумілих причин, Стефан Баторій чомусь, майже оминувши озеро Ільмень, повернув назад і рушив до Пскова. Тут може бути тільки одне пояснення: Новгород в 1581 році лежав у руїнах.
Ми не описували похід Івана IV (Грозного) на Новгород у 1570 році, коли після чуми 1565–67 років, Московський цар повністю знищив Новгород, зруйнувавши та спаливши в місті абсолютно все — від храмів до торговельних крамниць. Про те детально говорилось у книзі «Країна Моксель, або Московія».
І хоча московські історики постійно нагадували про поїздки Івана IV до Новгорода з 1571 по 1577 рік, але то звичайні російські «доважки брехні». Цьому є незаперечний доказ у самій російській історіографії: за «ревізією» династії Романовиху 1617 році в Новгороді мешкало усього 850 осіб разом із дітьми. Це офіційні дані Московської імперії. Звернімо увагу: з 1570 по 1617 рік у Новгороді не велися військові дії та не зафіксовано морової пошесті. А ще пригадаймо, що тільки взимку 1570 року Іван IV знищив у Новгороді 70 (сімдесят) тисяч новгородців.
Вражаючі, незаперечні факти!
Звичайно, після такого ганебного миру (1582 року), Іван IV не був потрібен ні Москві, ні Османам, ні Криму. І тому немає нічого дивного, що вже 18 березня 1584 року, по двох роках за підписанням Ям–Запольського миру, Іван IV помер.
Майже усі джерела, як іноземні, так і московські, стверджують, що царя отруїли.
«Уже в августе 1582 г., давая отчет о своей миссии венецианской синьории, Поссевин высказал мнение, что московскому царю жить недолго. В начале 1584 г. обнаружились некоторые тревожные симптомы, взволновавшие государя и весь его двор. Тело Ивана распухло и стало издавать нестерпимое зловоние» [114, с. 395].
Така думка посла Поссєвіна ще у 1582 році свідчить не про хворобу Івана IV, а про невдоволення ним та його політикою, бо мова йшла не про рядову особистість, а — керівника держави.
Хочеться зазначити, що саме ставлення московського князя (царя) до підданих держави, раніше підданих улусу, свідчить не про слов’янське походження князя та його підданих, а виключно татарське. У жодній країні Європи не було такого варварського ставлення керівника держави до населення.
За часів володарювання так званого царя Івана IV, Московія втратила, за грубими підрахунками, більше половини свого населення. Тобто мова йде про 3–4 мільйони людей.
На зміну Івану IV прийшов його син Федір, який правив Московією з 1584 по 1598 рік. Московська історіографія вважає царювання Федора Івановича слабким на тій підставі, що цар значно менше нищив людей та не приєднав до Московії нових земель. Тому знаменитий М. М. Карамзін писав: