Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 51

Приятелі йшли вузенькою брукованою вуличкою, над якою нависали ошатні кам’яниці з червоними, зеленими та синіми дахами і пофарбованими у такий самий колір віконницями, що створювали невимовно радісний колорит. Видно було, що в мешканців Заклятого міста чудовий смак. Все мало просто казковий вигляд. Єдине, що вся ця краса була цілком безлюдна, від чого на серці ставало тривожно.

Нарешті вони підійшли до червоного цегляного будиночка з увінчаною флюгером невеличкою круглою башточкою, і Прунслик впевнено відчинив двері. Вони поринули у морок, бо на дворі вже сутеніло. Але мисливець швидко запалив огарок свічки, завбачливо залишивши його в тісному коридорчику, від підлоги до стелі заставленому книжками.

— Тю! Оце розумна тітонька! — свиснув Пинтя, поки вони пропихалися крізь стоси видань.

Проминувши бочком передпокій, вони потрапили до вітальні, в якій стояли плетене з лози крісло-гойдалка, круглий обідній стіл і велика книжкова шафа на всю стіну. Скрізь лежала пилюка завтовшки з палець: на підвіконні, підлозі і навіть на книжках, що були не тільки на поличках, а й на столі, під столом і навіть під кріслом.

— Невже вона це все перечитала, бий мене лиха година? — дивувався Пинтя, який за життя, либонь, і кількох томиків не подужав. Усю мудрість він черпав із власного досвіду та спілкування зі старшими побратимами.

Прунслик привідчинив двері у спальню. Тут стояло велике залізне ліжко на пружинах. Книжки лежали не тільки стосами на землі, а й на ліжку. Як сказали б древні, «тут мертві живуть, тут німі промовляють».

— Де ж вона тоді спала, ця набита премудростями головешка? — спантеличився Пинтя.

— У кріслі! Тітонька засинала, гойдаючись із книжкою в руках. Саме тут, — показав Прунслик на ліжко з високими металевими бильцями, — я вчора надибав того білого щура. Я захотів спати і почав звільняти собі місце для ночівлі, аж тут дивлюся: хтось спить між сторінками Великої енциклопедії світового мистецтва.

Прунслик розповів, що білий щур був такий приголомшений присутністю ще когось, крім нього, у хаті, що спочатку навіть слова не міг промовити. Мисливець хотів його налякати, аби той утік з ліжка. Але сліпань лише тер сонні очі, не розуміючи, хто це його шпигає у боки. Якби він знав, що його стусають дулом рушниці, то, певно, був би моторнішим.

Коли ж білий щур заявив, що він тут господар і хай дадуть йому спокій, то Прунсликові аж щелепа відвисла. Проте коли з’ясувалося, що несподіваний надокучливий гість є небожем тітоньки Пудермантель, щурячий мудрагель відчутно пом’якшав і розповів, що господиня залишила під його опіку безцінну бібліотеку. І тому він її стереже, водночас ґрунтовно опрацьовуючи. Про що свідчили клапті недожованих сторінок, що ними була всіяна вся підлога.

— А куди ж поділася тітонька? Невже її теж пожерли дракони? — засумнівався Пинтя. — Адже вона, певно, не вилізала зі своєї мушлі.