Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 12

Вона йому кричить: «Зачиняй ворота, аби тут різні псиська не бігали». А він нічого не бачив, то й не розуміє, що то не пес перед ним, а його ґазда. Бере палицю та й ну мене гнати втришия. А жона моя вже оговталась та й наказує йому: «Як ще раз ця собацюра у наш двір забіжить, забий її на місці, бо вона мене загризе».

Від хвилювання у Кудлоша аж голос затремтів. Пинтя зітхнув і підкинув до ватри соснову гілку, що спалахнула веселим вогником.

— Отаке-то, паночку! Живеш на світі, щось собі мудруєш, працюєш, не покладаючи рук, а тебе раз — і на пса обернуть. І все твоє життя піде коту під хвіст, — Янош знов почав зализувати рану, яка, видно, йому боліла.

— Вибач, друже, що ще й я тебе топірцем «посвятив», — зітхнув розбійник. — Не було часу міркувати.

— Та я й не серджуся! Ти ж не знав, хто я такий! Захищав себе та свого товариша. До речі, що ви за одні?

— Чув що-небудь про тричі славного розбійника Пинтю? — з гордістю промовив отаман.

— Ні, — чесно зізнався пес. — Та я мало що чув. Бо лиш одним своїм ґаздівством клопотався.

— Ясно, — похнюпився розбійник, бо гадав, що про нього мають знати всі, якщо сам австрійський цісар написав наказ про його арешт. — Ну то, братку, оцей найславніший розбійник — то я і є.

— О, — здивувався пес і схилив голову в поклоні, начебто перед ним був сам імператор.

— А це — мій приятель Прунслик, — показав Пинтя на сплячого мисливця, який чомусь навіть уві сні посміхався. — Він має надію, що колись упіймає Зеленого зайця.

— А що ви робите тут, у Мертвому лісі? — ошкірився Янош.

— Йдемо до Заклятого міста.

— Закляте місто? Я чув про нього. Але навіщо воно вам здалося?

— Там живе принцеса Геремія, яка коли сміється, то з її уст вилітає ружа, а там, де вона ступає, виростає срібний сад.

— Гм, — здивувався Янош. — На казку схоже. Певно, те місто мусить утопати в срібних деревах. А мені можна з вами? Бо всі женуть геть від себе такого страшного псиська. Люди чомусь мене за вовка мають.

— Ти й справді на нього подібний. Навіть шерсть у тебе така ж темна, як у сіроманця.

Тим часом почало розвиднятися. Пинтя був здивований, що не чує ранкового щебетання, адже звик прокидатися на Чорній полонині під веселий пташиний грай. Проте з Мертвого лісу не долинало ані шереху. Ліс бовванів перед ними темною мовчазною плямою.