Читать «Зворотний бік світів» онлайн - страница 5

Через це Перун і мовчав. Бо якщо чорнокрукі дізнаються, що Птаха — це насправді врятоване дитя зі світу Чотирьох Сонць, то зачнуть її переслідувати та цькувати. Спочатку гадав, мовчанка — вимушена і не вічна, усе до пори до часу. Дитина підросте, змужніє і тоді…

А тоді і не сталося… Бо з’явилися нові причини.

Перша причина: Птаха зустріла Стрибога. І не тільки згадала, хто він такий і що вчинив з її світом. Вона забрала собі його серце. Серце сина великого Повелителя Темного світу. О, так! Морок відчував небезпеку. Він остерігався Птахи. На той час він уже знав, хто вона така насправді, тому й не хотів пускати свого сина на перемовини до неї. Рада темних світів наполягала, і Морок змирився. Пророцтво Оракула ожило. І та, що прийшла зі світу Чотирьох Сонць, таки вкрала серце Стрибога.

Друга причина. Начебто жодних перепон для того, щоб Перун визнав своє батьківство, не лишилося: Морок знав правду про Птаху, вона забрала собі серце його сина і їй геть нічого поганого не загрожувало. Та тут завагітніла Лада. І треба стати бездушним покидьком, щоб дружині при надії в такому зізнаватися. Народилося дитя. Теж нервувати не можна. І Перун своє зізнання відклав до кращих часів. А кращі часи все не наставали. До того ж Ладі ідеально пасувала роль дружини Перуна та матусі його дітей. Бо син Сварога міг мати за дружину тільки рівню собі, а не звичайну смертну жінку Арату, нехай навіть жрицю.

Перуниця всередині Птахи знала, що Лада завжди була закохана в Перуна. І коли місце звільнилося, то досконала та правильна у всьому повелителька любові легко зайняла місце і Арати, і Перуниці. Наразі тішило в отому знанні лишень одне — поки Арата була жива, Перун не одружувався. Принаймні хоч інколи він був чесним із собою.

Третя причина — це повна гармонія у світах, яка нарешті настала. Зберігалася рівновага, і Перун не захотів порушувати її. Бо нове знання могло внести певні поправки в неї. Бо діти — це завжди дисонанс у гармонії чи в дисгармонії, але все-таки — дисонанс. Приклад з Мальвою про це промовисто говорить.

Перун приблизно так виправдовувався перед Птахою, коли вони перечікували в кімнатці під дубом напади Стрибожої люті. Вона та дуб слухали мовчки. Що Птаха на таке виправдання могла відповісти рідному батькові? Злісно вигукнути, що він нічим не кращий від Стрибога, чи образитися на те, чого вже не змінити?

Заховала обличчя в долонях. Хто вона? Колишня дружина Перуна чи теперішня його донька? Не треба було Творцеві повертати її до життя. Це лишень усе ускладнило.

Хтось обережно поклав їй руку на плече.

Час її самотини минав. Птаха стрепенулася, наче збудилася від сну. Озирнулася.

Поруч стояла Мара. Світло Місяцівни спотворювало обличчя жінки. Воно зараз нагадувало лице мерця — безкровне, бліде, з болісним тавром розпачу.

— Йменням Творця нашого вітаю тебе, Повелителько Маро! — Птаха була гарно вихована. Озвалася привітно: — Тебе прислав Мирослад? Настав час для Ритуалу? За мить буду готова.