Читать «Новендіалія» онлайн - страница 8

Підвівшись, дістав з кишені картку. Поклав на стіл.

— Це ваш єдиний шанс дізнатись правду, — додав він. — Якщо вам так на тому залежить.

Незнайомець пішов, не прощаючись, так і не піднявши голосу, не явивши бодай якого завалящого почуття. А однак Лука, очевидячки, його зацікавив.

Хлопець взяв картку. «Юр Горган, — писало на ній. — Проквестор». І адреса: Канонічна, 17б. Убивця з візитною карткою, кволо всміхнувся Лука. Його батько, напевне, не схвалив би такого модерного зухвальства.

* * *

Квестор Вітій змучено відклав папери, які героїчно вивчав останню годину. Один Феліксів почерк чого вартий — від його кривого дріб’язку у квестора розболілася голова і замерехтіло в оці. А ще й коліно ниє, хтозна на яку біду. Та і загалом все у світі розладналося і збиратися докупи не поспішало.

Вітій скосив око на сейф, де зберігалася його службова зброя та деякі особисті таємниці на зразок пляшки гіркої. Ні, не зараз, зітхнув він. Ще не тепер.

Він знав, що його управа дише на ладан. Не те, щоби роботи бракувало, але міська влада все менше уваги приділяла потребам Магістрату, маючи нині якісь інші пріоритети. Після минулорічних втрат та безглуздої загибелі Марека ніхто чомусь не подбав дати наказ про новий набір до штату. Марек… той писав чудові звіти каліграфічним почерком і мав безліч інших талантів, окрім одного — вціліти після падіння з ратушної вежі. Трагедія не дістала іншого пояснення, окрім суїциду, і влада радо пристала на нього, аби уникнути розголосу. А проте Вітій знав — жоден з його підлеглих не був схильний до самогубства. Він був певен, бо інші на цій роботі просто не затримувалися. «Вигорали», як говорить розумниця Мора.

Вітій скривився від болю в затерплій спині. Він і сам уже заледве тримався, але ніщо не змусить його вилізти на ратушу. До того принаймні, як він віддасть усі борги та залишить Магістрат надійному наступнику. На Фелікса тут не можна покластися — жодного тобі упорядчого хисту, а Юр… той останнім часом лякав навіть самого квестора.

Двері рипнули, і Вітій ледь не схопився за серце. От, бачте, він уже навіть не стукає.

— Ну?

Юр поклав на стіл керівникові папку з фотокопіями.

— Стріляли дев’яткою. Майже впритул. І, схоже, з глушником.

Квестор замислено перебрав пальцями по стільниці. Знайома картина.

— «Танцюрист»?

Горган кивнув. Цього дженджика їхня управа вистежувала уже понад місяць. Він завжди діяв однаково — знайомився з якоюсь дівулею на нічних танцях, а потім буцімто вів додому, вбиваючи натомість на одній з безлюдних вулиць.

— То що, є ідеї, де його шукати?

— Є, — проквестор спідлоба зиркнув на Вітія, — але боюсь, у нас будуть проблеми.

Діставши з папки аркуша, він подав його начальнику.

— Малюнок, який поліцейський художник зробив за словами свідка. Знехтувавши, правда, його наполегливим побажанням додати заюшені кров’ю ікла.

Гмукнувши, Вітій взяв аркуша до рук.

— Шляк!

Він знав це обличчя. Та що там, його, либонь, все місто знало! Тільки цієї біди йому бракувало!

— Юр… — вагаючись, мовив він. — Ми ж не можемо отак просто…