Читать «Новендіалія» онлайн - страница 164
Марина Соколян
— Це ти про карту? — здогадався Велько.
Лука кивнув.
— Подумати лишень, злощасний архітектор стільки часу працював над тим планом, він вклав у нього все, що мав… І, коли вірити у ваших ларів, міг би ще навідатись до нас, аби глянути, як тут його творіння… А ті навіжені взяли і знищили таку коштовну річ!
Йому справді було прикро. Він уявляв собі роботу батька — роки кропіткої писанини, — знищену одним порухом, і його тут-таки охоплював праведний гнів.
— Ну, я би так не переймався через те, — химерно якось мовив Велько, позираючи кудись поза Луччиним плечем. — Все ж таки, план — то лише папірчина. Якби він хотів повернутися, до його послуг завжди був би оригінал — той, котрий з каменю…
Не витримавши, Лука обернувся, аби дізнатися, що ж саме того зацікавило. Позаду них за широким розкидом газети сидів сухорлявий чоловік з в’юнкою гривою чорного, ледь полініяного сивиною волосся. Якраз тепер він відклав газету і кинув на стільницю гроші за келишок коньяку та горнятко еспресо.
Тоді, помітивши, що став зненацька об’єктом уваги своїх сусідів, він приязно кивнув Луці та привітався із Вельком. Не затримуючись більше, чоловік попрямував надвір, де якраз починала сіятись легка весняна мжичка. Над вхідними дверима мелодійно теленькнув дзвоник.
— І хто це був? — здивувався Лука.
— Один тут завсідник, — усміхнено відказав архіваріус. — Старий знайомець. Його звати Адріан.
Примітки
1
Сікінніда (
2
Похвальна промова на честь покійного, частина давньоримської поховальної церемонії.
3
Дев’ятидення (
4
Життя — це сон (
5
Вкрита тінню та серпанком, ти мене катуєш… (
6
Привіт, друже, чи тебе я бачу? (
7
Навряд чи (
8
Доброго здоров’я (
9
Подібної речі (
10
Подоба, образ (
11
Базікало (
12
Нехай Бог буде з вами //Із духом твоїм (
13
Вертайся, дурню (
14
Іди звідси! Геть! Іди назад! (