Читать «Солоденьке на денці пирога» онлайн - страница 17

Щоб повз мою жадібну увагу не минула жодна дрібниця, я – майже не ковтаючи слинку – присунулася ближче.

– Мене одне цікавить, Флавіє, – заклопотався інспектор Г’ювітт, обережно пробираючись в огірки, – чи не могла б ти попросити кого-небудь приготувати нам чаю?

Шкода, що він не бачив виразу мого обличчя тієї миті.

– Ми спозаранку на роботі. Можеш швиденько що-небудь зготувати для нас?

І так усякчас. Від колиски й до скону. Без жодних перепрошень єдину представницю жіноцтва, що опинилася неподалік, відправили кип’ятити воду. Зорудувати що-небудь, чому б ні! За кого він мене має… За обслугу?

– Я спробую виконати ваше прохання, – відповіла я. Сподіваюся, досить зимним голосом.

– Дякую, – сказав інспектор Г’ювітт. Потім, коли я рушила в напрямку кухні, він гукнув навздогін: – Ей, Флавіє!

Я обернулася на його погук.

– Ми увійдемо до будинку. Тобі не треба повертатися сюди.

Ну не халепа, га? Чортові витівки!

Офелія й Дафна вже вмостилися за столом і снідали. Місіс Мюллет вибовкала їм усі страшні новини, і вони мали достатньо часу, щоб надіти личину вдаваної байдужості.

На губах Офелії так і не з’явилося жодної ознаки реакції на моє вариво, і я подумки взяла на замітку пізніше не забути записати час і результати спостереження.

– Там, на грядці з огірками, я знайшла труп, – виклала я їм.

– Цілком у твоєму стилі, – ужалила Офелія, продовжуючи причепурювати свої брови.

Дафна встигла подолати «Замок Отранто» і поринути в «Ніколаса Нікклбі». Але від мене не приховалось, що вона злегка кусала нижню губу – певний знак її неуваги до читання.

Запанувала театральна пауза.

– А крові було багато? – нарешті запитала Офелія.

– Ні, – відказала я, – не було ні краплини.

– Чиє це тіло?

– Невідомо, – відповіла я, радіючи нагоді одночасно сказати правду й прослизнути повз неї.

– Смерть цілковитого незнайомця, – сказала Дафна, наслідуючи виразні інтонації дикторів Бі-бі-сі й відірвавшись від Діккенса, але притримуючи пальцем місце, де вона зупинилась.

– Звідки ти знаєш, що це незнайомець? – поставила я питання.

– Простіше простого, – була відповідь Даффі. – Це не ти, це не я, і це не Фелі. Місіс Мюллет порається на кухні, Доґґер надворі з поліцією, а тато не так давно хлюпався нагорі у ванні.

У мене ледь не зірвалося з язика, що це мене вона чула у ванній кімнаті, проте в останню хвилину я схаменулася: якщо ввернути слівце про ванну, то це неминуче викличе ущипливі зауваження стосовно моєї особистої гігієни. Але після всіх ранкових подій і моєї знахідки на городі я гостро відчула бажання помитися.

– Як видно з усього, його отруїли, – сказала я. – Тобто незнайомця.

– Заковика завжди в отруті, чи не так? – припустила Фелі, перебираючи пасемця свого волосся. – Принаймні в моторошній детективній макулатурі. У такому разі він припустився трагічної помилки, скуштувавши страв місіс Мюллет.

Коли вона відсунула від себе липкі рештки вареного яйця, щось сяйнуло в моїй голові, немов жарини блиснули в каміні, але до того, як я встигла все розкласти по поличках, китиці думок розпалися.