Читать «Талiсман» онлайн - страница 6

— З тобою все гаразд, синку? — Чоловік торкнувся спини хлопця. — Світ котиться в провалля чи є й зміни на краще?

— Ем-м, на краще, — відповів Джек.

— Тоді ти прийшов у потрібне місце, кажу тобі. Як тебе прозивають?

«Маленький подорожній, — сказав Спіді того найпершого дня, — старий добрий Джек-Мандрівник. — Спіді всім тілом сперся на стіл для скіболу й обхопив руками держак швабри, ніби то була дівчина на танцях. — Чолов’яга, якого ти отута бачиш — Лестер Спіді Паркер, він теж колись був мандрівником, синку, ги-ги, о так, Спіді знав дорогу, він усі дороги знав у давні деньки. У мене була своя банда, Джеку-Мандрівнику, ми грали блюз. Блюз на гітарах. Зробили кілька записів, та я не буду засмучувати тебе питаннями, чи ти, бува, їх не чув. І кожен склад мав свій такт, кожна фраза — свої римшоти і фоновий ритм».

Замість гітари Спіді Паркер тепер тримав швабру, проте так і залишився музикантом. Уже за перших п’ять секунд розмови Джек збагнув, що його небайдужий до джазу тато з радістю провів би час у компанії Спіді.

Наступні три-чотири дні Джек майже весь час ходив слідом за Спіді, спостерігаючи за його роботою і допомагаючи. Спіді дозволяв забивати цвяхи, зачищати наждаком стовпці, які потрібно було пофарбувати. Ці прості завдання під керівництвом Спіді були для нього єдиною розвагою і поліпшували настрій. Тепер перші дні в Аркадія-Біч здавалися Джекові юдоллю печалі, від якої врятував його новий друг. Бо Спіді Паркер справді став його другом — було навіть щось таємниче в тому, як швидко вони потоваришували.

Через декілька днів по тому, як Джек звільнився від заціпеніння (чи то Спіді зняв його, розвіявши злі чари поглядом ясних очей), Спіді Паркер став для нього ближчим за всіх інших друзів, за винятком хіба що Річарда Слоута, якого Джек знав практично з колиски. І тепер, сприймаючи тепло, що випромінював його новий друг, він відчував, що біль від утрати дядька Томмі та страх, що його мама також може померти, відійшли на задній план.

І знову його охопила давня незатишна думка, що ним керують і маніпулюють, немов якісь невидимі нитки прив’язують його з матір’ю до цього занедбаного місця край моря. Вони хочуть, щоб він був тут, але хто вони? А може, це просто божевілля? Внутрішнім зором Джек далі бачив згорбленого божевільного стариганя, котрий щось нашіптував собі під ніс і котив униз тротуаром порожній магазинний візок.

Квиління чайки розрізало повітря, і Джек вирішив, що поговорить про свої переживання зі Спіді Паркером, хай навіть Спіді подумає, що Джек здурів, хай навіть покепкує з нього. Проте в глибині душі Джек знав, що Спіді не сміятиметься. Вони були близькими друзями, і Джек розумів, що старому доглядачеві можна розповідати все.

Але він був іще не готовий до цього. Бо все скидалося на суцільне божевілля, у якому він сам до кінця не розібрався. З неохотою Джек повернув від «Дивосвіту» й по піску побрів до готелю.