Читать «Талiсман» онлайн - страница 4

— Йди до мене, — тихо, але чітко промовив хтось за його спиною.

— Га? — запитав Джек, озирнувшись.

Та перед ним простягалися тільки безлюдні сади і дорога.

— Так? — перепитала мама.

Згорблена та пригнічена, вона трималася за ручку великих дерев’яних дверей.

— Здалося, — відказав Джек. Не було ані голосу, ані веселки. Він забув про них і подивився на маму — вона саме боролася з важкими дверима. — Зачекай, я допоможу, — гукнув він і швидко піднявся сходами.

Хлопчик незграбно ніс велику валізу та тягнув за собою повний светрів паперовий пакунок.

4

До зустрічі зі Спіді Паркером Джек безтямно проводив дні в готелі, немов сплячий пес, котрий втратив лік часу. У ці дні життя здавалося йому дивним сном, сповненим тіней та непостійної мінливості. Навіть страшні новини про смерть дядька Томмі, що надійшли телефоном минулої ночі, своїми жахіттями не змогли вивести його з цього стану. Якби Джек вірив у забобони, то подумав би, що певні зовнішні сили захопили його життя й тепер керують ним і мамою. У свої дванадцять років Джек Сойєр був достатньо активною людиною, і тому бездіяльність цих днів після галасливого Мангеттену дивним чином тривожила і непокоїла його.

Джек усвідомив, що стоїть посеред пляжу; він зовсім не пригадував, як дістався сюди та чому взагалі прийшов. Спершу він подумав, що сумує за дядьком Томмі, але насправді його мозок просто заснув, надавши тілу цілковиту свободу дій. Він навіть не міг зосередитися та зрозуміти, про що йшлося в тих комедіях, які вони з Лілі дивилися минулого вечора; деталі миттю вивітрилися з його пам’яті.

— Уся ця метушня втомила тебе, — сказала мама, глибоко затягнувшись цигаркою і примружено дивлячись крізь дим на сина. — Джекі, маленький мій, тобі лишень треба трішечки відпочити. Це гарне місце. Давай же насолоджуватися ним якомога довше.

Перед ними на червонястому екрані телевізора Боб Ньюгарт здивовано розглядав черевик, який тримав у правій руці.

— Я так і роблю, Джекі, — вона посміхнулася йому. — Відпочиваю і насолоджуюсь.

Джек поглянув на годинник. Минуло вже дві години, відколи вони дивилися телевізор, а він зовсім не пам’ятав, що демонструвалося раніше.

Джек уже збирався спати, коли пролунав телефон. Старий добрий дядько Морґан Слоут таки знайшов їх. Новини від дядька Морґана ніколи не були особливо приємними, та ця, напевно, була невтішною навіть за мірками дядька Морґана.

Джек стояв посеред кімнати та спостерігав, як материне обличчя дедалі білішає та білішає. Вона легенько стиснула рукою горло, на якому за останні кілька місяців з’явилися нові зморшки. Розмову слухала мовчки, прошепотівши лише: «Дякую, Морґане», — й поклала слухавку. Коли повернулася до Джека, то виглядала набагато старшою та змарнілішою, ніж будь-коли.

— Джекі, зараз тобі знадобиться вся мужність, гаразд?

От саме мужності йому й бракувало. Вона взяла його за руку й промовила:

— Джеку, сьогодні дядька Томмі збив автомобіль. Водій утік.

Джек почав задихатися, наче останнє повітря миттю вивітрилось із нього.