Читать «Талiсман» онлайн - страница 12
Стівен Кінг
— Принесіть мені банального мартіні, — сказала вона.
Брови офіціанта вигнулися:
— Мадам?
— Кидаєте льоду в склянку, — пояснила вона, — оливку на лід, а «Танкерей» на оливку. Отже… ви зрозуміли?
Ні. Вона не бачила. І цей брак розуміння в його матері, котра завжди гостро відчувала емоції людей, упав іще одним каменем на його серце. Мати віддалялася… в усіх сенсах.
— Так, мадам.
— Тоді, — вела вона далі, — візьміть пляшку вермуту — марка не має значення — і налийте в склянку. Після цього поставте вермут назад на полицю, а склянку дайте мені. Гаразд?
— Так, мадам, — холодні водянисті новоанглійські очі втупилися в його матір.
У них не було жодної приязні. «
— Юний сер?
— Я буду колу, — сумно відповів Джек.
Офіціант пішов. Лілі обнишпорила сумочку, дістала звідти пачку «Герберт Террітунс» (у його дитинстві вона так називала всі цигарки, і досі про себе Джек називав їх так само; мама просила його: «Принеси мені з полиці “Террітунс”, Джекі») і закурила. Трьома рваними видихами вона викашляла дим.
Ще одним каменем на серці стало більше. Два роки тому мати кинула палити. Джек не повірив їй і з дивним фаталізмом чекав, що вона знову візьметься за старе. Це було зворотним боком дитячої наївної недовірливості. Мати завжди палила; невдовзі вона закурить знову. Але вона трималася… трималася, аж доки три місяці тому в Нью-Йорку не зірвалася. «Карлтон». Вона ходила вітальнею їхньої квартири на Централ-Парк-Вест, смалила, як паротяг, або вмощувалася перед шафкою з платівками та перебирала їх — свій старий рок-н-рол та класичний джаз покійного чоловіка.
— Ти знову палиш, мамо? — запитав він тоді у неї.
— Ага, я палю капустяне листя.
— Краще б ти цього не робила.
— Чому б тобі не увімкнути телевізор? — відказала вона йому з незвичною різкістю. Й повернулася до Джека, міцно зціпивши губи. — Може, натрапиш на виступ Джиммі Сваґґерта чи Преподобного Айка. Сядь в алілуйному кутку із сестрами-молільницями.
— Вибач, — пробурмотів він.
Що ж, це був лишень «Карлтон». Капустяне листя. Але тепер — «Герберт Террітунс»: блакитно-біла старомодна пачка, цигарки, фільтр яких нагадував мундштук, але насправді не був мундштуком. Джек нечітко пригадував, як його батько розповідав комусь, що він, мовляв, палить «Вінстон», а його дружина — «Чорну чуму».
— Помітив щось дивне, Джеку? — запитала в нього мати. Її яскраві очі пронизливо дивились на хлопчика, цигарку вона тримала в звичній для себе ексцентричній манері, затискаючи її між середнім та підмізинним пальцями. Наче перевіряла: ризикне він щось сказати? Ризикне сказати: «Мамо, я помітив, що ти знову палиш “Герберт Террітунс” — це означає, що ти вирішила, що тобі більше немає чого втрачати?»
— Ні, — натомість відповів Джек, і його знову охопила болюча і гнітюча туга за домівкою. — Хіба що це місце.