Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 84
Марина Соколян
— Ну, досить реготати, — Галя піднімає погляд від миски з яблуками, — бо це ж потім не заснеш!
— Нііеее! — радіє мала. — Не досить!
— А, ось де Ніка! — переможно виголошує Ярка, дістаючи з-під ліжка замурзаного зайчика. — Тільки ж хіба у Ніки такі довгі вуха? Тобто е… вухо? Одне?
— Хи-иии! — веселиться дівчинка. — Мама! Вухо — ой-йой-йой!
Ярка кидає погляд на дитину і вперше помічає на її потворному личку хитрющий та симпатичний по-своєму усміх. Людське дитя, усе ж таки, гмукає до себе гостя, хоч і таке… своєрідне. Галя, так та навіть полишає чистити яблука, втішено задивившись на своє маля.
— Одного не збагну, — знову зазираючи під ліжко, бурмоче Ярка, — як ти домоглася від Ніки таких конкретних вказівок?
Галя гмукає.
— Знаєш, є гра для… для таких, як вона? Називається «повтори за мамою».
— Ага! — киває Ярка, заледве не вгативши потилицею по залізній рамі ліжечка. — А де ж це Ніка? Може, стала невидимкою? Я її не бачу!
— Ха-ха-ха!
— І не чую!
— Хххххх…
Галя знову береться за ножик.
— Знаєш, — врешті говорить вона, — коли ти заволала «мертвяк», я заледве сама не сіла. Переконливо вийшло!
— Ну так… — пирхає Ярка. — Я ж знала, що він там є. Це ж і повинно бути переконливо — коли не брешеш.
— А все ж таки, жах…
— Ага…
Ярка зазирає до Галиної миски і швиденько прихоплює скибочку. Проте, замість кисло-солодкого соку її рот наповнюється терпкою гіркотою. Глянувши на її перекривлене лице, Галя за мить позбувається тяжкої задуми і тихо хихоче.
— З якого дикого краю ти, дівко, приїхала?
— Е?
— Це не яблуко, це айва. Було би спитати.
Ярка звитяжно розжовує і ковтає ароматний, але неймовірно терпкий шматок.
— Гіркий плід істини, — зітхає вона.
— Бууу! — горлає над вухом Ніка.
— Ой, а хто це тут?! — підтримує забаву Галя.
Аж тут у двері дзвонять. Ніка нашорошено завмирає, пірнувши мамі за спину. Галя так само наполохано позирає на Ярку. Як же мало їй потрібно, аби втратити певність! — сумно хитає головою гостя.
— Я відчиню? — пропонує вона.
— Ну… давай, — тихо мовить жінка.
Полохатися, насправді, не було чого, адже завітав до Галі не мстивий мрець і не збройний лиходій, а лише натхненний Нестор. У тому, звісно, містилася своя небезпека, проте зовсім іншого роду.
— Це ж феноменально! — з порогу виголошує гість. — І давно це в Ніки?
— Що? — губиться Галя.
— Пророчеські видіння! — блимаючи маячним оком, пояснює Нестор. — Ти, Галя, вобще розумієш, що це значить?
Дівчата перезираються. Утім Несторові, схоже, відповідь наразі не потрібна.
— У нас, у Вістовому, появилася своя пророчиця! Це ж який сюжет! Я напишу про це в районну газету!
— Краще зразу в обласну, — тихо мовить Ярка.
Галя супиться, не розуміючи, до чого йдеться, але вже лякаючись попри те.
— Батько Ніки в області живе, так?
Нестор поволі киває.
— А… Ну да. І правда, хай знає, яка в нього дочка. Може хоч трохи ума набереться. От ти скажи, Галя, це ж і раньше таке було, да? Ніка…
Нестор присідає навпочіпки. Ніка полохливо визирає з-за маминого плеча, тоді хитро всміхається і вітає гостя велемовним «буу».