Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 47

Сам ти — сивий бурун, пирхає до себе Ярка, — це ж треба такого наплести! Аж раптом погляд її спиняється на… е… на буруні просто посеред молочної гладіні. Чорна хвилька, а потім іще, іще одна!

— Що воно таке?

— Дельфіни! — радіє Нестор.

Попри тяжкі свої думи, Ярка раптом відчуває хвилю забутої дитячої втіхи. Ось ніби щойно пливли із татком на катері, наввипередки з чорноморськими дельфінами… І все було тоді чудово, усе було сповнене щастя. Про майбутнє не хотілося думати, про майбутнє хотілося тільки мріяти…

Ярка зітхає, відвертаючись. Дитина в ній ніде не пропала. Її голос був завжди найсильніший.

* * *

Може й справді в тому річ? Ти просто прагнула залишатись дитиною, бо знала цю роль найкраще і добре затвердила всі її вигоди? Адже ж помиляються ті, хто думає — дитина безпорадна, неспроможна ані захистити себе, ані домогтися бажаного. Ні, межи дітлахів якраз досхочу тиранів та маніпуляторів — слабший не вибирає, слабший просто-таки мусить користатися іншими, інакше він не виживе.

Щось навіть поважне та погордливе є у тому, аби керувати старшими та більшими за тебе. Хай метушаться, хай вигадують, як тебе, голосистого, вколошкати… Хай почуваються винними, бояться за тебе, радіють твоєму успіхові… А ти — от у чому найбільша втіха! — ти не мусиш дбати ні про що, бо всі ті дорослі клопоти — аж ніяк не твоя біда.

Гарно бути дитиною. Дитині не потрібна совість.

От тільки ти — давно вже не дитина. Чи знаєш, що буває, як віддати своє сумління на відкуп іншим? Одні тирани казали своїм солдатам: «я звільняю вас від химери совісті»; «партія — ось твоя честь і совість», — твердили інші. А і дійсно, як сумління твоє деінде, то вже й не болить, а рука тим часом спокійнісінько тисне на гашетку чи повертає газовий кран. То що, гратимеш далі?

Чи, може, все ж таки припиниш цяцькатись?

* * *

— Мені потрібен цей контракт, — тихо каже генеральний.

Ані Ольга, ані Ярка не зважуються підвести погляд. Коли Франк ставав такий ось тихий, сухий та ввічливий, то означало граничний ступінь люті, за котрим — або просто звільнення, або якесь вигадливе покарання, котре, як правило, звільненню передує. Лише минулого місяця Франк розгнівався на керівника маркетологів за помилку в розрахунках, однак не кричав на нього, не лютився, але просто призначив його тимчасово відповідальним за ресепшн, тобто зустріч гостей та подавання кави. Призначення було проголошене з посмішкою, жартома, інший би посміявся, от тільки нещасний маркетолог жарту не сприйняв. Був то сіренький чоловічок, межи дівчат абсолютно непопулярний, на що відповідав бундючною хлопською погордою; його — в секретарі, бодай і жартуючи, то було наче до ганебного стовпа прип’ясти. Франк прекрасно знав, що пропонує, і за кілька годин уже приймав від винного заяву про звільнення.

Певна річ, ніхто в «Делекті» не прагнув стати мішенню для керівничого креативу, отож дівчата й мовчать, посупившись: а і що тут скажеш? Контракт, про який ідеться, дійсно великий; підписавши такий, можна було би рік горя не знати — адже ж мова про грант на гуртову закупівлю харчування для відомчих дитячих садочків. От лише не давався до рук омріяний контракт — підступна комісія задумала тендер, запросивши окрім «Делекти» іще кількох колег-конкурентів.