Читать «День гніву» онлайн - страница 45

Дві тіні вийшли з темряви.

Дві тіні впали за ним на білий мур Бернардинів. Обернувся, торкнув карабелю.

— Його мость Мрозовицький?..

Придивився обом. Бузки лоскотали мур.

— Магістре Рославче?..

Пізнав цю худорляву личину, цього довгого, мов тика, філософа, а любив його ще з Падуї.

— Це я, вашмосте, а це майстер Римша, камрат львівської нужди моєї. Були-єсьмо у вашому домі, але вас не було, догадуюсь, що в дорозі до отця…

Рославець пішов поруч. Римша крокував оподалік. Завертали під хвіртку колегіати.

— Уроджені під Юпітером, вашмосте, як ви, мають нахил до роблення собі великих і малих ворогів. Ці останні при роботі, мості Мрозовицький…

— Пізнаю учня доктора Кеплера, — посміхнувся Мрозовицький, — що далі?

— Якийсь каналія змовляється проти вас. Трибунальські лапайдухи чатують вже біля вашого дому. Песький син уже зложив реляцію… Треба вам геть звідси…

— Знаю, хто це, — взявся Мрозовицький за хвіртку, — сто талярів даю, коли це не приватні порахунки.

— Quidam, що від нього знаємо про цю справу, діє з чийогось наказу сам — звичайна каналія, циган, мандрівний лярон: всадити ножа в гортанку, підставити ногу, продати друга, звичайна річ — збір…

— Але того, хто його купує, колись матиму в руках, — сказав Мрозовицький, — підождіть, магістре, я зараз…

Він ударив калатальцем. Відверний брат уклонився, знав його. Повів у будинок коридором, через високі вікна сріблів молодик. Колегія спала. Застукав у двері.

Патер Генцель ішов йому назустріч, погладжуючи лисе чоло.

— Маєте листа, ваша мосте кавалере, з Кракова, з моєю поштою, а мабуть, здалека вість… — Мрозовицький розірвав печать. Нахмурено читав, випогодився, підійшов до свічки й спалив листа.

— Благословіть, патре, виїжджаю.

Генцель Мокрський вийняв руки з-під білого габіта, потер свої білі довгі пальці.

— Справді пора?..

— Ян Мещерин з Реґенсбурґа доносить про рішення в Парижі, має листа від пана П’єра Шевальє… Всі заворушились… У Львові вже нема що робити нам, отче.

— І не тільки нам, — посміхнувся Мокрський, — в Парижі, видно, знають краще від нас становище.

Мрозовицький зловив його гострий погляд.

— Наварив пива наш Богданко…

— Поп’ють же ваші кролевенята того пива, отче…

— Чому вони мої?

Капітан о[рдену] о[тців] єзуїтів підійшов до столу й зняв зо свічі нагар:

— Ви мою опінію про них знаєте, мості Мрозовицький. Створитель знає, де правда, й ми перешкодити йому не сміємо. Різними дорогами ідемо до однієї мети, мості Мрозовицький, й усі дороги добрі. Той час минає, коли Орден діяв наосліп тут, на сході. Когорта служить Богові й церкві, а не одній нації…

— Особливо такій, що узурпує собі право бути Христовою служкою…

— Й діє на шкоду Христовій справі. Ні, мості Мрозовицький, ви переконаєтесь, що розумні католики вміють і в Польщі дивитись на речі без пристрасті й на дальшу мету…