Читать «День гніву» онлайн - страница 308

Загалом, на відміну від багатьох літературних творів про ту криваву епоху, хоч би й «Вогнем і мечем» Генрика Сєнкєвіча, у «Дні гніву» не знаходимо етнічних або ж «расових» упереджень. Не лиш євреї, а й головні вороги козаків, поляки, зображені в романі аж ніяк не одновимірно, не карикатурно: досить простежити трактування Косачем постаті нібито «антигероя», польського шляхтича і воїна Януша Корсака. Знаменно, що найбільш неґативним (та і тут не карикатурним) персонажем роману є таки українець, Юрій Збаразький, що, відкинувши традиції предків, став єзуїтом, братом Домініком, і чия фанатична, демонічна жорстокість сперта, насамперед, на почуття самоненависті. Та і йде він з армією іншого доволі демонічного персонажа, і знову ж таки із русько-українського роду, — Яреми Вишневецького…

Як уже згадано, за Косачем, головним ідеалом, який (для багатьох неусвідомлено) об'єднує під прапорами Хмельницького людей різних станів, національностей та й віровизнань, є ідеал «нового ладу» — «Ordo novus». Напевне, найчіткіше висловив суть його ідеї, у сцені конфронтації з каштеланом Адамом Кисілем, Косачів альтер еґо, Юрій Рославець. Із гідністю-відвагою перед обличчям смертельної небезпеки він відповідає тим, які думають віддати його на страту: «Єсть це наша війна… Хоч воюю без палаша й мушкета, але воїн єсьм і готовий головою покласти… Бо це за отчизну смерть, а милішої від неї не маєш…» А далі й пояснює суть ідеалу, за який він і готовий головою покласти: «Найвільніша Річпосполита козацько-українська… без тиранії над людом, без своєвілля станів, з вічним визволенням від робіт і затягів, з подаруванням усім свободи — всім, хто на нашій землі живе, з правом до вільного вірування, до вільної праці на ріллі, в торгівлі й ремеслі…» Хіба ж під цінностями того роду не підписалися б у 2013—14 pp. учасники Революції Гідності? Та, хтозна, може, подібними словами відповідав «беркутівським слідчим», під час незаконних арештів і катувань, дехто із сучасних українських воїнів-героїв?..

Якщо прийняти, що Рославець, як авторів альтер еґо, який мандрує крізь різні його тексти, висловлює тут погляди, близькі до поглядів самого Косача, то таки вражає, що в 1948 p., коли по один бік «ідеологічної завіси» із закликом «нація понад усе», багато хто бажав загибелі «чужинецьким зайдам» та виправдовував придушення прав людини во ім'я права корінної, етнічно-однорідної нації «панувати на своїй землі», а по другий бік завіси, із гаслами «інтернаціоналізму» й «диктатури пролетаріяту», мільйонами нищили «панів», «буржуїв», «куркулів» і всіх інших «ворогів народу», які самі й були отим «народом», — таки вражає, що в той самий час Юрій Косач (і ще дехто із МУРівських однодумців) проповідував на диво модерні й сучасні цінності демократичного «Ordo novus», обов'язком і мрією якого було б дарувати свободу й права «всім, хто на нашій землі живе»… І знов-таки, хіба це не ті ж самі ідеали, за які на наших очах «головою поклали за отчизну» герої Небесної Сотні?