Читать «День гніву» онлайн - страница 302

З тієї перспективи сприймає вправно написаний роман Павла Загребельного вельми проникливий читач, який добре знає не викривлену імперською цензурою картину історії України та який, безперечно, «звик до ідеї рівності між народами». Та, проте, хіба спроможна критично прочитати той текст більшість читачів в Україні, які були (та, на жаль, іще досі бувають) змалку виховані на мітах про «братній російський народ» і «велику російську культуру», а водночас про «неповноцінність» культури української і «непрестижність» рідної мови? На жаль, більшість із тих читачів досі сприймає ідеологічно «програмовані» твори письменників з УРСР без критичного розуміння прихованих у них «засобів впливу на масову свідомість», а створені для потреб імперських ідеологій колоніальні стереотипи України залишаються для них ніколи серйозно не осмисленими, а відтак і «беззастережними» «істинами»… Отож, будувати нову «історичну пам'ять» в Україні на основі історичної літератури часів УРСР не те, що важко, а таки навряд чи можливо…

Доволі нечисленні белетристичні твори про історію Хмельниччини, які з'явилися уже в незалежній Україні (такі, хоч би, як історичний роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко», написаний ще в 1980-х, та остаточно завершений і виданий 1999 p.), а також значно численніші історичні дослідження епохи Хмельницького, видані за останніх двадцять років, поки що не мали значнішого ефекту на загальні уявлення українців про гетьмана і його добу. Навіть і задуманий як могутній засіб впливу на масову свідомість фільм Миколи Мащенка «Богдан-Зіновій Хмельницький» (2007) виявився, на жаль, не довершеним як слід, технічно та мистецьки проблематичною поразкою як у творчому, так і в комерційному вимірах.

На сьогодні образ гетьмана Хмельницького в українській «колективній свідомості» залишається нечітким і не достатньо зрозумілим, насиченим імперськими мітами й підтекстами. І таким же туманним є уявлення українців про надзвичайно важливу в нашій історії революційну епоху XVII віку. А те, наскільки небезпечною є отака невизначеність суспільства супроти власної історії, видно із наслідків похідної від тієї амбівалентності надто ще численних громадян України супроти національних цінностей сьогодення: концепції України як держави, української самототожності, ставлення до мови та культури, а надто ж до ставлення українців до Росії: недавнього імперського центру, що його досі багато хто називає «братнім», а чию мову й культуру вважає «рідними». А справжній — такий, що міняє свідомість, — вихід зі стану національної невизначеності навряд чи можливий без осмислення-усвідомлення вузлових дилем української історії і основних цінностей української культури. А на масовому рівні, окрім шкільної освіти, чи не найвагоміші чинники у такому процесі — це белетристика, кіно, театр, мистецтво…