Читать «День гніву» онлайн - страница 300

У 1930-х першим, хто відгукнувся на «замовлення» на твір із новою інтерпретацією Хмельницького, став провідний сталінський пропаґандист в українській літературі того часу Олександр Корнійчук. Його драма «Богдан Хмельницький» (1938), яка впродовж наступних десятиліть мала безпрецедентно велике поширення в Україні, — вистави в майже усіх українських театрах, а також і створені на її основі кінофільм Ігоря Савченка (1941) та опера Костянтина Данькевича (1951), — становила, за висловом історика Олександра Гриценка, «згусток ідеологем уже тоді сформованої в основних рисах радянської мітології сталінської доби».

Пізніше, уже після війни, «уславлення „наново дозволеного“ національного героя» Богдана Хмельницького «розгорнулося широким потоком». Чимало соцреалістів присвятили його особі пафосні й чолобитно промосковські епопеї. Це насамперед романи «Переяславська рада» Натана Рибака (1948—53) і «Гомоніла Україна» Петра Панча (1954), написані до святкувань 300-річчя Переяславської угоди — за чіткими вказівками «Тез ЦК КПРС», що «історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом… бачив неможливість порятунку українського народу без його з'єднання з великим російським народом, і наполегливо добивався возз'єднання України з Росією». І відповідно, оба романи таврували «буржуазний націоналізм», розпалювали ненависть до «панів» та «іноземних» (звісно, західних) «загарбників» та гучно славили «великий російський народ і його братню дружбу».