Читать «День гніву» онлайн - страница 297

А втім, хоч яким дивним це може здаватися із сучасної перспективи, сталінський культ Хмельницького не був автоматичним продовженням «Переяславського міту» з часів царської імперії. У міжчасі, в 1920-х pp., в умовах іще несталінської УРСР, зовсім інший образ гетьмана створила українська марксистська історіографія. (Зокрема, трактування особи Хмельницького українськими марксистами — це лише один із прикладів того, як радикально український націонал-комунізм відрізнявся від російсько-сталінського варіянту ідеології). Під помітним впливом народницької традиції, українська марксистська історіографія 1920-х, провідним представником якої був Матвій Яворський, не лише неґативно ставилася до особи Хмельницького як представника «експлуататорського класу», а й засудила Переяславську угоду, як зародок «російського імперіялізму в Україні». А оскільки ж у той самий час патріарх народницької історіографії в Україні Михайло Грушевський дав Хмельницькому дуже негативну оцінку в IX томі «Історії України-Руси», скритикувавши при нагоді «державницькі» концепції В'ячеслава Липинського, то виявляється, що переважна більшість науковців в Україні у 20-х pp. розвінчувала як культ Хмельницького, так і «Переяславський міт» царських часів.

Ба навіть і після розгрому марксистської історіографії 20-х pp. (Матвія Яворського арештували 1931 p., а розстріляли 1937 p.), коли історична наука в УРСР опинилася під проводом Михайла Покровського, негативний погляд на Хмельницького та й на Переяславську угоду, в основному, продовжувався, і це знайшло відбиття у статті про Богдана Хмельницького у «Великій Совєтській Енциклопедії» 1935 p., де його характеризують як «зрадника і непримиренного ворога українських хліборобів», а про угоду з Москвою пишуть: «Відомий Переяславський договір являв собою союз українських феодалів із російськими й, по суті, юридично оформив початок колоніальної влади Росії над Україною…». З тієї причини мітологізація особи гетьмана та визвольної війни під його проводом почалася в XX ст. аж ніяк не в СССР, а (під вагомим впливом ідей Липинського) в еміґрації та в Західній Україні, яка опинилася в межах польської держави. Напевне, першим значнішим літературним твором того часу про Хмельниччину, що в деяких епізодах зображував і особу гетьмана, був роман Юрія Липи «Козаки в Московії: Роман з XVII століття» (1934). Цей твір про групу козаків, які відвідують Московію в перші роки Хмельниччини, зіставляє в яскравому контрасті лицарський епос і свободолюбство українського козацтва із рабською ментальністю та й ксенофобією московитів, а також порівнює свободи і повагу до особистих прав у Гетьманщині із брутально репресивним характером царської влади. Завершальна сцена роману (яка припадає на рік 1650) зображує двір Хмельницького в часи вершини слави та влади гетьмана, якого закордонні посли називають «великим князем», а то «Ucrainae Rex» (королем України), «великим Цезаром» і врешті «імператором» і «володарем Русі».