Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 41
Дорота Тераковська
— Завтра вирушаємо, — повідомила Чарівниця. — За три дні тобі сповниться тринадцять. І приблизно стільки ж часу будемо в дорозі, нас чекають три дні довгої мандрівки. На місці зустрічі, яке вже тобі відоме, там, у Високих Горах, ми маємо бути саме у день твого народження.
— …народження, — пробурчала Дівчинка. — Раз я вже народилася, то маю, як кожна дитина, щось знати про свою матір. Ким вона була і яка була?
— Була… це ти добре сказала. Була і вже її немає, — відповіла сухо Чарівниця. — Загинула, коли тобі ще й року не виповнилось. Померла, так як померло безліч рабів жорстокого володаря — Загарбника. А єдиною провиною цих людей було те, що вони жили, що їхніми далекими предками були вільні громадяни Великого Королівства і що вони знали слова Пісні Єдиної. Вони й загинули за цю Пісню. Тебе врятувала кмітливість наших Сестер Чарівниць. У кожному разі тепер тобі небагато дасть те, що можеш дізнатись про матір, бо ж ти і так її ніколи не побачиш. Тобі досить знати, що вона була вродлива, розумна й добра. А тепер гарно виспись, бо нас чекає довга і небезпечна дорога. Нам доведеться проходити повз одне з містечок. А там порожні поля, яких ніхто не обробляє, і ніде сховатись. Тож радій, що шість довгих років ми справді жили у спокої.
Ніч промайнула швидко. Холодного й росяного ранку Дівчинка зі своєю Опікункою назавжди залишила зручну й безпечну печеру. Перш ніж вийти з лісу, Чарівниця пильно роздивилася довкола, прислухаючись до шуму високих дерев — їхні крони, що тягнулися до сонця, вже бачили на далекому небокраї обриси найближчих будиночків у Містечку.
— Небезпечно, — зітхнула.
— Там великий загін Загарбників, — додала Дівчинка, також прислухаючись до співучого шелесту крон.
— І вони заберуться звідти нешвидко. Принаймні не цього тижня. А ми не маємо часу. Моя Сестра почне непокоїтись, якщо ми прийдемо пізніше. Тож мусимо ризикнути. Якщо раптом Доля нас розділить — ти зможеш сама добратись до Високих Гір, там, де вперше мене побачила? — спитала Чарівниця.
— Якщо ти покажеш мені, в якому напрямку йти, то певно так, — відповіла Дівчинка.
— Ти
