Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 29

— Ти ба, це тільки так здається, що небо таке щасливе і гарне у своїй синяві, блакиті, золоті й сріблі? — здивувалася Чарівниця. — Отже, Космос такий самісінький, як і наша Земля? У ньому є краса й радість, а також смуток і гнів, ненависть і насильство, правда й фальш…

— Думаю, що інакше бути не може, — сказала зовсім по-дорослому Дівчинка. — Мені вже майже вісім років, і я прийшла до такої гадки, що радості у чистому вигляді не буває, вона має перемішуватись із смутком, так як близька сусідка правди — брехня, а любові — ненависть.

— Бідна Дівчинко, — прошепотіла зі співчуттям Чарівниця. — Ти зарано пізнала світове Зло. У тебе ніколи не було справжнього безжурного дитинства і сумніваюся, що тебе чекають радісні дівочі літа.

Дівчинка нічого не відповіла, а Чарівниця подумала, що це правда — її вихованка десь утричі переростає сподівання всіх Сестер Чарівниць, але як немає радості без смутку, а правди без брехні, так немає досконалості без вади.

— На щастя, у нас ще є П’ята Сестра, а вона на цьому знається, — шепнула Чарівниця сама до себе.

Коли минуло дві доби, про які згадувала Оникрс, Чарівниця з Дівчинкою всілися серед ночі на камені перед входом до печери і зосередили всі свої думки, всю увагу, ба, навіть все своє єство на Планеті Велетнів. Заплющили очі й з усіх сил посилали в Космос до Оникрс думку, щоб Велетні вдосконалили свої летючі кораблі настільки, аби можна було долетіти до двох сусідніх планет і дізнатись, що там — прекрасні умови для життя. Їхні думки відлітали в Космос, а оскільки саме у цей час Космічний Шлях не був зайнятий жодними іншими сигналами — пучок космічних хвиль швидко ніс їх до Оникрс. Лише за кілька годин, коли темно-синє небо на сході почало рожевіти, готуючись до сходу Сонця, Оникрс, що поволі блідла, переказала: їхні думки якраз до неї дійшли, і тепер вона відбиває їх у напрямку Планети Велетнів.