Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 136

Ах, якби у цій кімнаті шибки були не такі товсті, вона могла би покликати якогось птаха, навіть здалеку. Хай би він полетів до Палацу Королів і приніс вісті! На жаль, впоратись із таким товстим склом могла би тільки справжня Чарівниця. Вікно також спотворювало те, що було надворі, й руїни Арджани видавалися понурими й зловісними. Спроквола надходила ніч. Друга ніч у неволі в замку Урґха XIII. І четверта ніч далеко від Чарівниці.

* * *

Ніч запала також у руїнах Арджани і прокралась до Тронної Зали у Палаці Королів. Зелено-жовті змії спали на кам’яних лавках і тихо сичали у напівсні. Одна з них, що обвила кам’яну голову лева, раптом завмерла і голосно, мелодійно зашипіла: щось заворушилося під троном.

Чарівниця, що досі лежала непорушно, підвела голову, а її заплющені повіки легенько затремтіли. Обличчя поволі ставало смаглявим — як завжди. Ось Чарівниця розплющила очі, і тут же змія, що спала разом із нею, виповзла зі сховку під троном. Виповзала мляво, бо хоча й це тіло відгонило карадормом, воно також зберегло запах лісів, полів і гір — а ці запахи у холодну зимову пору були для змії приємними.

Чарівниця потягнулася і з певними зусиллями почала отямлюватися. За мить вона вже стояла посеред Тронної Зали і роззиралась довкола. Коли побачила на підлозі своїх зелено-жовтих супутниць, одразу оговталася.

— Я спала чарівним сном, — пробурмотіла сама до себе. — Боюся, що набагато довше, ніж завжди. А де ж вона?

Очі Чарівниці легко подолали пітьму й заглянули в кожен закуток Палацу. Вона тепер могла вільно дивитись через стіни, руїни і нетрі, у цю зимову пору голі. Її Дух, що зміцнів у криниці Прадавніх Сил, полинув над Арджаною. Але Дівчини не було. Ніде. Тоді Чарівниця викинула з себе сильний, хоча й німий, телепатичний крик: «Ти де?!» Але відповіді не було.

— Може, вона ще не навчилась користуватись телепатією? — потішила сама себе і спробувала ще раз. — «Це я» — мандрував землями колишнього Великого Королівства її німий поклик. — «Відгукнись!»

— Зараз ніч, — подумала вона раптом тверезо. — Може, вона спить? Не чує? Але ж цей Голос долинає навіть до тих, хто спить.

Чарівниця втретє зосередила всю свою волю, всі сили, які вона повернула, і беззвучно закричала:

«Де ти?! Відгукнись!»

Дівчина, що спала на постелі зі шкур у своїй в’язниці в замку, здригнулась. Її очі розплющились, заплющились, і знову розплющились.

«Хтось мене гукає, — подумала напівпритомно. — Айок? Стражники? Сам великий Урґх?»

Поклик знову долинув до її мозку. Раптом Дівчина зірвалась зі свого ложа. Збагнула, що її кличе Опікунка. Мимоволі підійшла до вікна, наче руїни Арджани, які звідти було видно, наближали її до Чарівниці, і, зосередивши всі свої сили, подумки відповіла: